Кристина застигла у шоці.
- Так так так.. - із темряви вийшла постать. Кристина одразу впізнала Дарину. Божевільні очі, темне волосся, ніж у руках... СТОП ЩО? - Тож ти прийшла. Зізнаюся я би тебе не впізнала, проте ти сама видала себе. Що за вираз обличчя? А, ти про мій ніж? - Дарина посміхнулася. Вона в одну мить опинилася біля батьків Кріс і підставила ножа до горла батька. Кристина забула як дихати. - А тепер слухай сюди. - Дарина трохи натисла ножем на шию тата Кріс. Потекла струйка крові. - Зараз ти відкидаєш свій пістолет і мирно здаєшся. Інакше те саме станеться і з твоєю матусею.
- Т-те саме..?
Кристина не встигла відреагувати, як тато вже лежав на підлозі із перерізаним горлом. Мама дівчини почала кричати, із її очей покотилися сльози. Сама Кріс застигла на місці. Вона виронила пістолет. Губи тремтіли, по щоці покотилася сльоза. Дівчина швидко її змахнула.
POV Кристина:
Мій тато... він помер... Я не можу плакати зараз. Я говортла Сергію що не буду плакати. Я свідомо пішла на цю місію. Не можна ніяк реагувати.
End POV.
Проте сердце Кристини боліло. Їй хотілося кричати і ридьми ридати. Ноги підкосилися і дівчина осіла на землю. Така реакція Дарину не задовольнила. Вона підставила ножа до горла матері дівчини.
- Отже так. Зараз ти здаєшся і заходиш у ті двері позаду мене. Інакше ти знаєш що буде.
Кристина повільно підвелася. Дуже повільно вона пішла до тих дверей про які казала ця навіжена. Дарина навіть не спостерігала за напрямком руху Кріс. Кристина відкрила двері і повернулася на останок. Дарина все так само буда спиною до неї. Кріс гримнула дверима.
...
Дарина полегшено видихнула і навіть не повернувшись перерізала горло матері Кристини.
- До речі я не казала що не переріжу горло твоїй мамі навіть якщо ти зайдеш у кімнату.
Раптом у руку Дарини прилетіла пуля. Дівчина схопилася за неї і обернулася. Кристина не зайшла у кімнату. Вона тримала пістолет з якого тільки но вистрелила. З її очей текли маленьки доріжки сліз. Дарина раптом схопила ніж і побігла на Кріс щось крича. Кристина ледь вивернулася і побігла до виходу. Вона із жахом помітила що двері не відчиняються. Вона почала стукати по двері, сподіваючись, що Давид з того боку її почує.
Тим часом Дарина підійшла із заду:
- Немає сенсу тікати. Це твоя доля. Ніхто із сім'ї Гусевих не повинен вижити. Ви злощасні вбивці.
- Я не така. - Кристина притиснулася до дверей спиною. - Відпусти мене звідси.
- Ви всі однакові. Ти не розумієш? Ваша сім'я винна у конфлікті між портом та мафією. Я ніколи вас не пробачу!
Кристина спробувала вибити двері. Десь із п'ятої спроби у неї вийшло. Вона вибігла на вулицю переварюючи інформацію.
/кілька хвилин раніше на вулиці/
Давид стояв на шухері. Раптом з'явилися люди у чорному.
- Чим можу допомогти? - сказав Давид посміхаючись.
- Що ви тут робите?
- Ой. Здається помилочка вийшла. Гарного дня. - рапом Давид витяг пістолет і кількома вистрілами обезрушив усіх присутніх.
Просте скоро підійшли інші люди. Давид оборонявся як міг. Рапом він побачив Кристину, яка вибігла на вулицю. Давид відпихнув одного з людей від якого захищався і побіг за нею кинувши «Гарного вечора» на останок.
Невідомо як і чому за ними не побігли, «команда» змогла втекти. За цей час сльози Кристини змогла висохти. Давид з Кристиною зупинилися у провулку важко дихаючи.
- Що ж. Удачна місія? - у Давида явно був гарний настрій.
- Їх убили..
- Що?! Кого?! Заручників?!
- Так... Вони.. мої батьки..
У Давида щелепа відвисла. Хто б міг подумати? Хлопець мовчки взяв Кріс за руку і кудись повів.
POV Кристина:
Що взагалі сталося? Надто багато інформації. Надто багато емоцій. Батьків убили.. ТАК НЕ ПЛАКАТИ. Сука блятьске життя. Я заплакала. Швидко витираю очі вільною рукою і продовжую роздуми. Що взагалі сталося кілька років тому? Моя прабабуся дожила до 113 років і виглядала не гірше моєї мами. Я сумніваюся що таке взагалі можливо. Богдан до цього казав що моя прабабуся була серійною вбивцею... Чекайте. Я же можу розпитати Богдана. Зараз треба робити вигляд що все гаразд і зрозуміти куди мене взагалі ведуть..
End POV.
