Уля підійшла на край даху. Він явно не був призначений для того, щоб бути оглядовим майданчиком, тому не мав ніякого огороджнння.
Дівчина подивилася вниз. Люди здавалися такими маленькими. Як же складно усвідомлювати, що кожен з них має власне життя зі своїми радощами та проблемами. Ось там молодий батько навчає свою донечку кататися на велосипеді. Ось ідуть бабуся з дідусем, напевно вони кохають один одного вже більше ніж пів століття. Ось велике шосе. Машини теж здавалися маленькими і їхали з надзвичайною швидкістю. Одна з таких вбила Тимофія. По Уляниній шкірі пробігли мурахи. Голова дівчини запаморочилася.
-УЛЯНО ТИ ОХУЇЛА?!?? НЕ СТРИБАЙ!
Тут Уля і справді охуїла. Не здатна нормально реагувати, вона ледве повернула голову.
-НЕ СТРИБАЙ, ІДІОТКО! - ще гучніше вигукнув Кирил.
Уля й не збиралася стрибати, але, якщо честно, враховуючи все те що на неї навалилося, була і не те щоб проти.
Дівчина ніяк не відреагувала. Вона стояла як вкопана, вдивляючись в Кирила.
А ось Кирил часу не гаяв. Хлопець підбіг до Уляни і, вхопивши її за сукню, потягнув на себе.
Вони вдвох повалилися на дах.
Уляна опинилася зверху. Кирил дивився на неї переляканими очима. Здавалося, вперше він дивився на дівчину з такою уважністю, він вивчав кожен сантиметр її обличчя.
POV Уляна:
«Якщо він мовчить, значить я не так вже багато і важу.»
End POV
РХП-шні думки дівчини перервав поцілунок.
Уля в котре охуїла.
Хоч це був вже третій поцілунок горе-парочки, до такого важко звикнути.
Цього разу вони цілувалися в 1000 разів пристрасніше. Що Уля, що Кирил, які до того довго не могли розібратися в собі, повністю дали волю своїм емоціям, дозволивши собі буквально все.
Уля відчула як щось впирається в її тіло. Хоч дівчина й була незайманою, вона тисячу разів прокручувала цей момент в своїй уяві і зрозуміла що до чого.
Кирил обережно підхопив дівчину за талію і поклав на дах. Ще декілька рухів і він опинився зверху.
Уляна почувалася одночасно беззахисною і захищеною від усього на світі. Її мозок розплавився і вона була нездатна чинити опір. А якби і була здатна, навряд чи б скористалася цією можливістю.
Руки Кирила ковзали під сукнею дівчини все з більшою амплітудою. Його поцілунки перебралися на шию, залишаючи багряно-червоні сліди. Хлопець робив все ніжно і турботливо, але й одночасно з чималою жагою повністю заволодіти безпомічним тілом дівчини.
З уст Уляни вирвався мліючий стогін.
-Тихо, тихо, моя дівчинко.
Останні два стогони хлопець спіймав губами, після чого він ліг поряд з Уляною і обійняв її.
- Тобі не холодно? - запитав хлопець.
-Мхм
Він обережно погладив Улю по передпліччю:
- Добре, пішли, а то на наступний урок запізнимось.
Уля підвелася і зайнялася приглажувати волосся руками. Вони спустилися. До кабінету йшли мовчки.
Кирил сів туди, куди його до того пересадила Карина Леонідівна, напевно розраховуючи, що Уля сяде поряд.
Але дівчина вчинила інакше. Їй було ніяково і треба було переварити ситуацію, тому вона сіла за наступну парту.
Почався урок. Історія. Уляні весь час здавалося що на неї всі витріщаються. Вона старанно писала конспект, відволікаючись від надуманих поглядів, хоча, як відомо, на історії конспекти писати - марна справа.
Її спроби вчитися знову перервав Кирил:
- Дай ручку
- На, - Уляна простягнула йому ту, якою писала.
- У тебе дуже гарні груди
- Дякую.. але ж.. до чого ти?
- Ґудзик застібни. - Промовив хлопець і, посміхнувшись, відвернувся.
Уляна зрозуміла що погляди все ж таки були не надуманими і ніяково застібнула клятий ґудзик.
POV Уляна:
Ми в двох були відсутні урок. А зараз це. Авжеж усі помітили. Залишається тільки сподіватися на те що у людей своїх турбот вистачає.
Кінець POV
Та де там.
Уляна йшла коридором у напрямку виходу зі школи. Її погляд зустрів Миколу.
- Що витріщаєшся, шльондро? - сказав той.
Уляна проігнорувала явно реторичне запитання і пішла далі.
POV Уляна:
Заїбись. Тепер усі вважають мене шльондрою. Але принаймні вони тепер не думають, що це я здійснила замах на Кирила. Або думають...
End POV.
