Пройшов деякий час. Кирил вже майже прийшов до норми і його виписали з лікарні. За цей час вони з Улею ні разу не спілкувалися. Надто вже дивно закінчилася їх остання зустріч.
Уляна прийшла до школи. Вона сіла за парту сама. Нещодавно Кріс подзвонила їй і сказала що з нею відносно все добре, але в школі вона поки що не з'явиться і попросила казати всім вчителям що вона захворіла. Хоча купа питань Улі залишилися без відповідей, пропажа Кріс вже не була такою загадковою.
До списка загадково відсутніх додався ще й Алекс, що здалося Улі надзвичайно дивним, враховуючи те що вони недавно бачилися. Тільки-но дівчина почала розмірковувати з цього приводу, як з'явилося те, що здивувало її ще більше.
А саме Кирил.
Хлопець був одягнутий у об'ємну чорну кофту. Його волосся було неохайно розпатлане, а по вигляду обличчя було зрозуміло, що до повного одужання ще далеко.
Уля явно не сподівалася побачити Кирила так скоро.
Більша частина класу підійшла до хлопця, радісно вітаючи його. Всі вони обіймалися, посміхалися і радісно зустрічали Кирила. Тим часом Уляна продовжувала сидіти на своєму місці і намагалася не дивитися в його сторону, що вдавалося їй не дуже добре.
Коли всі заспокоїлися, Кирил сів за парту позаду Улі, незважаючи на вільне місце коло неї. Дівчина звичайно ні на що особливо не розраховувала, але це було дивним. Сів би хоч вже з іншого кінця класу.
- Відкрийте 144 сторінку і читайте про образ міщанства в творах епохи відродження. За 5 хвилин буду питати, - роздався одночасно привітливий і суворий голос класної керівнички.
Уля вже була зраділа, бо мала дивовжний план - зануритися в текст і не думати ні про що. Але голос вчительки знову її перебив.
-Кириле, ти куди вдивляєшся, бери книжку.
- А..так. Звичайно. Ось.
Вчителька закотила очі:
-Ми вже пройшли цю частину, тобі потрібен інший підручник.
На честь повернення хлопця, Карина Леонідівна говорила в міру спокійно, але все одно наполегливо:
-Уляно, поділися з ним тою книжкою.
Уля навіть не підводила очей. Вона просто здвинула підручник на 7 сантиметрів так, щоб він опинився рівно по центру парти.
-Ти була з хлопцем, - промовив Кирил, через деякий час, після того як підсів до дівчини.
Витримка Улі закінчилася. Вона подивилася на Кирила. Її погляд відразу пав на губи хлопця, в голові вималювалася картинка і дівчина мимоволі прикусила губу. По Кирилу було видно, що він це помітив. Дівчина швидко відвела очі на книжку і на цьому їх зоровий контакт закінчився.
-Ти була з хлопцем, - Кирил повторив своє твердження, яке хоч і не було питанням, але все одно вимагало відповіді.
Перед очима знову постав поцілунок. Цього разу з Тимофієм. Уля зрозуміла про що мова.
В голові дівчини промалювалися якнайменше 5 різних сценаріїв відповіді, 4 з яких містили пасивну агресію. П'ятим було ігнорування. Тож дівчина відповіла:
-Давно тебе цікавить моє особисте життя?
Кирил не зміг відповісти. Ні Улі, ні собі.
Тоді Уля продовжила:
-Але якщо вже так, то це була випадковість. Ми з ним після цього не бачилися. Доречі де він?
На Уляну напав якійсь припадок екстравертності. Вона звернулася до Богдани, що сиділа через прохід:
-Чому Тимофія з паралелі ніде не видно?
-Емм, він помер. 13 числа здається. Машина збила. Кажуть що він сам вибіг на дорогу, я десь чула.
POV Уляна
13.. Це ж саме той день коли ми з ним були в лікарні...тобто???
Кінець POV
Уля з Кирилом обмінялися поглядами, повними ахую. Кирил більше нічого не наважився питати. Йому треба було переварити інформацію.
Але Улю звичайно це заділо більше. Вона вважала себе винною. Невже це через неї?
Як тільки пролунав дзвоник, дівчина вийшла із класною кімнати. Їй конче було потрібно побути одною і все осмислити. Вона згадала що якось літом вона бачила вихід на шкільний дах.
Підійшовши до дверей, вона з легкістю прочинила їх. З місця, куди потрапила дівчина, відкривався чудовий краєвид.
