- Гей, Уля, я хочу тебе познайомити із... - Кріс не доказала. - Піздець...
Те що побачила Кріс, її здивувало.
На ліжку лежала Уля звернувшись в клубочок. Поряд з нею сидів Кирил та дивився на нею з ніжністю.
- Тихо. Вона тільки заспокоїлася. Ти її розбудиш, - сказав Кирил. Він акуратно поправив ковдру і, підійшовши до дверей, потиснув руку Олександру. Вони представилися.
*15 хвилин тому*
Уля сиділа на ліжку і плакала.
- ТИ МЕНІ ПОЯСНИШ ЩО СТАЛОСЯ???!?!?!, - з нерозумінням прокричав Кирил.
- Ні.
Кирил сів поряд з Улею та обійняв її за плечі:
- Поясни будь-ласка. Я справді хвилююся за тебе.
Уляні було ніяково. Вона скрізь сльози пояснила ситуацію.
- Так ось чому ти була без футболки, а я думав ти хотіла мене звабити.
Уля агресивно подивилася на хлопця.
- Добре. Не смішно, - він обійняв її міцніше.
Декілька хвилин потому дівчина почала засинати. Кирил обережно відсів від неї щоб не порушувати її особистий простір.
Уляна прокинулася до вечері. Вона не хотіла нікуди іти, тому її друзі принесли їжу в номер.
Наближувалася ніч. Перед сном вчителі ходили перевіряти учнів, тому усі були вимушені розійтися. Алекса поселили на іншому поверсі, а Кирил пішов до сусідньої кімнати.
Зайшовши до кімнати Кирил почув розмову своїх новоспечених сусідів.
- Ти диви, Оленко. Тільки та шльондра від нас збігла, так оцього підселили.
- Я бачу тобі лампою по башці не вистачило, - обурено замахнувся Кирил.
Але Микола був першим. Одним рухом він розбив Кирилові губу. Він бив не сильно, і явно не хотів задіяти шкоди своєму новому сусідові. Скоріше він мав на меті показати, що жартувати з ним не варто.
Кирил хотів відповісти на удар, але двері у готельну кімнату відчинилися. На порозі стояв Святослав Анатолійович. Йому явно було начхати на те що відбувалося, він втикав в свій телефон і навіть не побачив кров на обличчі Кирила.
Не відриваючись від смартфону, він промовив:
- Всі на місці надобраніч я пійшов.
