- Гей! Гей! Шо сталося?!?, - хлопець взяв Улю за плечі, допомагаючи дівчині підвестися.
- Все гаразд.
- Тебе чути в коридорі, може все ж таки відповісиш?
- Я справді в нормі..або..в будь-якому разі, я не хочу про це говорити.
Дівчина, з іншого класу, яка весь цей час стояла поряд, вирішила розрядити обстановку:
- Будеш?, - вона просунула Уляні вейп.
Уля мовчки кивнула і зробила пару затяжок.
Трохи пороздивлявшись стіну, Уля сказала:
-Дякую вам велике, але я напевно піду. Зустрінемось ще, - Уляна натягнула посмішку і, власне, пішла.
Коли Уля вийшла, хлопець промовив:
-Їбанута якась, я думаю ми подружимося.
...
Тим часом Уляна дісталася дому. Вона спробувала чимось себе зайняти, але це були марні спроби. Хоч і шкільний день видався не дуже, було те що хвилювало її більше. Дівчина намагалася поїсти, але, впихнувши в себе один шматок картоплі, вона не витримала:
- Господи, хуй з ним. Я маю рано чи пізно це зробити, куди вже далі тягнути.
Уля тремтячими руками відкрила течку.
Вона побачила саме те, чого боялася.
Там була зібрана біографія її життя, не занадто розписана, але з подробицями, яких точно немає в загальному доступі.
Адреса, минула школа, номер паспорту, номер телефону, електронна пошта, і навіть пароль, який дівчина використовувала для більшості сервісів.
На останній сторінці був файлик з фотографіями, там, в чорно-білих кольорах, в поганій якості, але все ж таки були роздруковані найрізноманітніші світлини, які мали відношення до дівчини. Весільна фотографія її батьків, дитячі фотографії, світлини з соціальних мереж і декілька фотографії, які точно не мали потрапити за межі приватної переписки.
Вжахнувшись, Уля захлопнула теку. Так, це було саме те, що вона очікувала побачити. Банальна збірка загальної інформації. Але, коли це вже перестало бути острахом і стало частиною реальності, Уляна зрозуміла, на скільки це моторошно. Зовсім чужі люди мають доступ до її приватної інформації.
POV Уля:
«Якщо вони дістали це, вони з легкістю дістануть будь що інше. Завдяки цьому мене можна шантажувати. Але хто я взагалі така? Ніхто. В принципі це пояснюються тим, що моя течка лише одна з великої кількості таких самих. Тобто вони збирають інформацію буквально про всіх людей, хоч якось до них причетних. Принаймні про всіх з нашої школи.»
Кінець POV
Від цьої думки Уляні легше не стало, її накрило жорстокою параноєю. Та все ж таки треба було звикати до цього відчуття...
....
*Тим часом Кирил десь у себе вдома*
Хлопець безкінечно довго вдивлявся в телефон. Відкривши сторінку Уляни, він почав гортати вниз, роздивляючись фотографії. Наткнувшись на якусь з них, він остаточно піддався думкам, які не дозволяв собі занадто довго.
POV Кирил:
«Сука. Чому я так емоційно реагую на все, що з нею пов'язане. Уляна класна дівчина, але ж я ніколи не мав до неї нічого. Чи мав? Поцілунок, а та ситуація на даху? Я ж неймовірно цього хотів. Сука. Ні, ні, ні господи. Добре, напевно треба зізнатися собі що у мене є щось до неї.
Тоді що було сьогодні? Господииии... який же я довбайоб. Уляні і так було боляче через мене, і я це знав, але нічого не міг зробити. Але ж зараз я відповів їй взаємністю, а потім майже послав її, просто тому що я довбайоб, а вона весь цей час щось відчувала. Я довбайоб. І з цим вже час щось зробити.»
Кінець POV
...
*Тим часом в будинку мафії*
Кристина відчинила двері. За ними стояв Богдан.
- Привіт, - хлопець лагідно обійняв Кріс.
Кристина прильнула до його грудей. Вона відчула себе так, наче була вдома і її нічого не турбувало.
Через деякий час, Кріс вирішилася перервати ідилію, вона, не визволяючись із обійм, підняла до нього голову і сказала:
- Я рада що ти прийшов, але мені час іти на завдання, - Кристина промовила це дуже сумним і стривоженим голосом.
Раптом, Богдан різко відповів:
- Ти нікуди не підеш.
