Темніло. Кристина вийшла на вулицю вдихаючи свіже повітря. Вона пішла повз дерева які оточували будинок і сіла на травичці. Вона дістала свій телефон і відкрила фронтальну камеру. Було дуже незвично бачити себе такою... такою. Інакшою. Кріс нічого не мала проти блонду, проте їй здалося що він їй не йшов. Заховавши телефон назад у кишеню дівчина сперлася назад на руки і поглянула наверх. Раптом дівчина відчула як на обличчя впала дощова крапля. Почався легкий дощик. Кристина сіла прямо трохи засмучена. Вона побачила боковим зором що хтось до неї підходить. Вона різко обернулася і побачила Богдана.
Дочекавшись поки Кристина жестом покаже хлопцю сісти поряд Богдан сів і притягнув Кріс до себе.
- Богдане.. - Кристина відсторонилася від хлопця.
- Що?
- Тепер... тепер усе буде інакше?
- Так.
Дівчина уткнулася лобом у груди Богдана. Руки охопили його шию. Почервонілий хлопець обережно обіймає дівчину за талію закрившись носом у її волосся.
- Що думаєш? Щодо мого нового образу
Богдан м'яко бере Кристину за підборіддя.
- Тобі дуже личить. А ще ніхто з першого погляду не впізнає тебе..
Кріс почала буряковіти.
- Кристино..
- Так..?
Богдан скоротив відстань між їхніми обличчями і накрив губи своїми губами. Поцілунок був м'яким і теплим. Здається що він тривав вічність. Проте скоро легені почали пекти від нестачі кисня, тому їм довелося відсунутися один від одного. Обидва були червоними і важко дихали. Дощ барабанив по листю дерев нагадуючи про своє існування.
- Може пішли до мене.. А то дощик.. - почала було Кристина, як раптом Богдан знову її поцілував. Цього разу пристрашніше.
Він посадив Кристину собі на коліна і знову поцілував. Кріс і не була проти. Богдан спустився на шию та ключиці дівчини. Кристина видала щось схожа на півстогін. Богдан почав знімати за дівчини кофту. Кріс була на стільки розслаблена що забула про одну маленьку деталь. Хлопець застиг на місці. Кристина сфокусувала свій погляд. Богдан помітив її порізи. Дівчина вивільнила свою руку і заховала її за спиною.
- Кристино, що з твоєю рукою?
- Нічого такого.. просто поцарапалася..
- На стільки сильно? Ти що мене обманюєш?
Кристина прикусила губу. З одного богу їй дуже приємно що Богдан турбується за неї. А з іншої вона не хотіла що б будь-хто, особливо Богдан, знав причину її «поренення». Та все ж таки Богдан чекав на відповідь.
-Я.. це я зробила.. Вибач! Я така слабка-
Богдан міцно обійняв Кристину, що змусило її замовчати. Цю ідилію перервав звук грому. Дощ посилювався. Богдан накинув на Кріс кофту.
- Треба йти. Бо можна простудитися. - Богдан взяв Кристину за руку і вони пішли у будинок. Хлопець завів дівчину у її кімнату закриваючи за собою двері.
Кристина першою обережно поцілувала хлопця. Богдан різко посадив Кріс на підвіконня і поглибив поцілунок. Одяг повільно зникав з їх тіл. Раптом Богдан зупинився і поглянув в очі Кристині:
- Ти точно цього хочеш?
- Ненавиджу це блятське питання. Ти думаєш якщо я дозволила зняти с себе одяг то зараз я така різко «Нііі!»??? У фанфіках завжди це питання. Завжди.
Богдан заткнув її поцілунком. Він зняв Кристину з підвіконня і обережно поклав на ліжко. Богдан поцілував Кріс аби їй не було так боляче. В очах Кристини з'явилися маленькі краплинки сліз. Богдан почав цілувати дівчину переходячи на ключиці та груди. Того моменту усе здалося таким неважливим. Були лише вони в двох. Кристина навіть не намагалися заглушити свої стогони. Світ розлетівся на тисячі маленьких уламків і вибухнув тисячами нових фейерверків. Богдан ліг на ліжко і пригорнув Кристину до себе.
Через пів години Богдан підвівся і, вибачаючись що йому вже час і у нього якісь там свої справи, пішов. Кріс вирішила забентувати руку щоб ніхто не звертав так сильно увагу на її порізи. Через кілька хвилин усе було готове. Цікаво куди так поспішав Богдан. У будь якому разі дівчині треба було розповісти комусь що тільки що сталося. Вона знайшла свій телефон і набрала Уляну. Почалися довгі гудки...
