Алекс з Улею продовжували йти у напрямку школи.
- І що ми будемо робити? Треба зателефонувати в поліцію, - почала надокучати питаннями Уля.
- Ти тупа? Дівчина яка зарізала однокласника і хлопець з кримінальним минулим знайшли труп вчительки. Нічого підозрілого. Вони спихнуть все на нас. Ти все ж таки тупа...
- В сенсі ... що? Тобто? Ти думаєш що це я зробила? В сенсі..щодо Кирила...
- Поліція майже впевнена в цьому, не забувай. Я гадки не маю для чого ти це зробила, але питати не буду, усі ми не без грішка. Більше мене хвилює те, чому ти до сих пір на волі. Хоча добре, розумію, багаті батькі, все таке.
Від злості і безпомічності по обличчю Улі покотилися сльози. Тільки зараз до неї дійшло. Всі, абсолютно всі вважають що вона хотіла вбити Кирила.
- Я йду до жабки, тобі шось взяти?, - запитав Алекс у дівчина, так, наче вони тільки що обговорювали домашку з історії, а не вбивства.
- Ні, - відрізала Уля.
Хлопець зайшов до крамниці, а дівчина залишилася назовні і вирішила все ж таки відписати Кирилу.
«Привіт. Так, звичайно, коли я можу під'їхати?»
Дівчина тільки хотіла обдумати, чи нормально сформулювала повідомлення, але одразу отримала відповідь. Це змусило її здригнутися.
«О 16. Чекаю»
Уля подивилася на годинник, була 15:10. Вона почала прораховувати час.
Із магазину вийшов Алекс, він тримав в руках пляшку горілки і мінералку. Відкривши горілку, він відпив добрий ковток. Після чого простягнув пляшку Уляні:
- Будеш?
- Але ж нам немає 18. І як тобі продали взагалі?
- Ну не хочеш, не треба.
- Давай, - дівчина вихопила пляшку і впевнено зробила ковток, який був навіть більший ніж до цього зробив Алекс.
- Куди ми тепер ідем?, - запитав хлопець.
- В сенсі ми? Давно ми разом ходимо? У мене ще є одна справа, я поспішаю.
- Що за справа?, - поцікавився Алекс.
- Не думаю що це тебе стосуються, бувай!
Дівчина пішла у сторону зупинки. Сівши на автобус, вона попрямувала вже до знайомої лікарні.
Цього разу Уля без усіляких вагань пішла до палати Кирила. Скоріш за все впевненість дівчини полягала в смачному ковтку горілки, але головне ж результат.
- Привіт, - привіталася Уляна, зайшовши до лікарняної палати.
- Оо, Улю, привіт.
Дівчина сіла на стілець біля ліжка.
- Як ти почуваєшся?, - почала розмову Уля.
- Краще. Давай до справи. Що сталося того ранку?, - тон Кирила був дуже суворим.
- То..ти теж думаєш що це я зробила?, - на очах дівчини проступили сльзи.
- На ножі були твої відбитки. І мотивація у тебе була.
- Я тебе кохаю, дурню, - ледве ворушачи губами промовила Уля.
Вона зрозуміла що сказала щось зайве. Щось дуже зайве. Єдиним виходом була втеча. Дівчина піднялася і майже побігла до дверей.
Раптом Кирил вскочив з ліжка, скорчившись від болю, і вхопив Улю за руку. Він зупинив дівчину та всадив її біля себе на ліжку. Побачивши, що вона буквально захлинається сльозами, він обійняв її:
- Тихо, тихо, заспокойся. Я вірю тобі. Навіть не так, я знаю що ти не могла цього зробити і.. не бійся нічого.. я завжди буду на твоєму боці.
- П..правда?, - Уляна подивилася на Кирила благальним поглядом. Їх очі зустрілися.
Відповіді вона не откримала. В якійсь момент вона наче втратила контроль. Здавалося ніхто нічого не робив, але якась невідома магнетична сила притягувала їх один до одного. Раптом їх губи доторкнулися. Вони цілувалися дуже ніжно, але не довго.
Кирил відсторонився. Він ще зараз подився на Улю. Він торкнувся рукою її підборіддя і знову поцілував. Цей поцілунок вже був пристрасним і тривав, здається, цілу вічність.
Пару перебив гучний шурхіт. Це було щось на поверх вище, але вони обидва злякалися.
Кирил лагідно посміхнувся до дівчини.
Те що відбувалося в голові у Улі описати не можливо. Вона не знала що зазвичай роблять в таких ситуаціях. Це був вже другий її поцілунок, але досвіду вона так і не набралася. Вона розуміла, що зараз заплаче від перенасичення емоціями, тому просто вибігла з палати, як би тупо це не було.
