Коли ти будеш моя? [РЕДАГУЄТЬСЯ]

10🌠

Усі порозходились, залишили лише в душі приємні емоції. Я вже в цій лікарні 2 дня.
Але мені було сумно без спілкування, хоча б якогось ( Можливо бійки? Сварок? Скандалу? Простого спілкування?) Хоча б щооось! До мене підходив лікар, говорив, що все нормально ітд, ітп. Я просила в нього снодійне, але він не дав. Сказав, що необхідності немає. Він мене завтра виписує. І що мені тепер робити???Я не хочу і не можу щаснути. Сижу в телефоні, шукаю якийсь фільм подивитися цікавий, як тут у вікно хтось лізе. Я перелякалась, хто це? Я розумію, що в лікарню не пускають бо уже майже ніч, але все ж не через вікно лізти...
Я підходжу, темно, нічого не видно.. Зате чую голос, пошепки говорить чувак: "Вітааа! Віта, ти тут?"
-Нєєє, не тут, я в маршутці, -пошепки відповіла я.
-Де? - уже серйозно сказав пацан.
-В м-а-р-ш-у-т-ц-і, - повільно та серйозно сказала я.
-Блін, серйозно? Відкрий вікно...
-Ця послуга платна, -посміхаючись я відчинила. Він переліз та знаходився уже в палаці. Близько біля мене, прям в лоб, лоб став.
-Ну привіт, Віта-повелительниця усіх хвороб, - сказав з посмішкою він.
-Смішно то яяяк! Ну привіт Брек-прислужник усіх Дженін, - з'їзвила я, ух молодець.
Ми стояли мовчки, дивились в очі, Бреку не дуже сподобалась моя відповідь і він зразу змінився в обличі. З ухмилки на суворий погляд.
-Один:один, - сказала я та почала безглуздо посміхатися, що спричинило наш сміх, який тривав хвилини три.
-Все досить, розкажи мені краще, як ти?- запитут Брек.
-Ще жива, як бачиш досііі, а жаль.
-Всмислі, що взагалі чи що?
-Ей, я нормальна. Я говорю про те, як класно лежати в лікарні та не паритись. Усі тобі підкоряються, ти нічого не робиш, приносять різні вкусняшки, просто рай.
-Ага, рай...ну да... Ще до того всього додається уколи, ліки, операції, біль та страждання від ран чи що там ще в тебе... І не забувай про цих страшних лікарів, що будуть тобі снитись вдень та вночі.
-Ой, всьоооо.
-Ага, ага, 2:1 в мою користь, - сказав Брек, що розлігся на моєму ліжку та злобно посміхався, в той час коли я сиділа на підвіконнику.
-Іди до Джен. Та сперечайся з нею. І взагалі, як вона тебе відпустила до мене???- вирішила вдарити по болючому я його.
-Ну ти рілі? Чого ти пречипилась до неї? Вона навіть не знає, що я тут. Та я й не зобов'язаний їй бути підзвітний, я й не такий прислужник , як ти вважаєш.
-То ти, що не слухнянний хлопчик? Ну-ну-ну таким бути! Тьотю треба слухати, а особливо таку, як Джен.
-Віта!
-Ну, щоо?- я вже ржала, що, а ж падала з підвіконника.
-Я тобі не якийсь там маминкий синок, - він підхопився та направився до мене, я відчуваю, що зараз буде трешш. 2:2
-Серйозно? І це мені говорить людина, що в своїй кімнаті має картину Мони Лізи?- я все ж сказала це, хоч і знала, що зараз він мене вб'є, я уже готова втікати.
-Ну все дівчино ти догралась, тобі не жити...- він починає бігти мене лоскотати, а я втікати від нього.
-Ну хто зараз лідер?- говорить Брек, зловивши мене.
-Я! Бо я все ж таки житиму, ми в лікарні, мені врятують, якщо щось не так. Тому лідер я. 3:2
Я сміюсь та починаю відбиватися від Брека, він мене типо ловить та лоскоче, ми сміємось, що стіни трусяться, ну дураки зразу видно. Та тут Брек мене притискає до стіни і починає не тільки лоскотати, а й кусати, я починаю видавати крики та стони. Мені не боляче, що а ж, аж, просто під час сміху це було досить не сподівано.
-Віта, що за стони забоволення? - призупинився Брек, але я всеодно залишилася у його захваті до стіни.
-Це стони болі, ти ж кусаєшся!
-Ні, ти що!!! Це не я... Це тебе хтось в маршутці кусає.
-Де?
-В м-а-р-ш-у-т-ц-і, - по складах говорив Брек. От зараза, мій прикол застосовує проти мене. Ще й не відпускає мене. Ми так близько, що я чую його серцебиття. Усі спроби віддійти були придушені ним і ми тупо стояли один біля одного, дивилися у вічі та говорили.
-Ей, що це має бути? Це моя маршутка.
-Детка, це просто 3:3 і нічого особистого.
-А я то думала це сліди від укусів на тиждень.
Ми мовчали, я хотіла сказати, що це уже 4:3 оскільки він взамін нічого не відповідав, тоді це варто було б зарахувати, як поразку, але...
-Віта, чому ти така? Рілі, чого? - він дивився на мене, а потім почав приближати до себе за талію настільки близько, а потім нахилятися для поцілунку.
Але я ж реагує швидше та передбачаю, що після приближення ще й за талію, можлива спроба поцілунку. Я почала відхилятися усе нижче і нижче, аж до землі. А він усе приближатися..
-Серйозно? Гадаю це лишнє, - призупинила цю дію, але ми залишалися в тій же позі. Тобто він тримав мене за талію та повіс наді мною.
-Якщо я цього не зроблю то буду шкодувати все життя, що *ти була у моїх руках та невзмозі опиратися, а я й не поцілував*, це гріх мені... До того ж ти не пошкодуєш..😏😏😏 і це буде 10:3 в мою користь, - підморгнувши бровкою сказав Брек, потім різко підняв мене до себе, ми вернулись у нормальне горизонтальне положення, та наші носи, лоби та очі просто торкалися в притик. Та Брек почав чекати...
-Ну так, що? Без твоєї згоди я не дозволю собі так вчинити. Я ж говорив, що не буду до тебе лізти поки ти мене про це не попросиш😏😏😏 - знову цей погляд, напевне ним він підкорив не одне жіноче серце.
Це класно, що він дає мені вибір чиннити так чи ні, але в той момент в мені бились гормони я цього бажала, хоч і знала, що це ні до чого хорошого не призведе. Я була повністю в його обіймах та так близько, що ні про що інше не думала, лише залишалось підкоритись. Уууу. Він такий класний зараз, хоча і був при першій зустрічі рідкісною скотиною.
Я уже закрила очі та потягнулася губами до його губ, вони уже торкались один одного, ось уже він, невже зараз буде? *наш перший поцілунок з ним*, але... у цей момент у палату зайшов Стівен. Ми різко від'єднали наші губи та подивились в його сторону, але Брек мене тримав у своїх обіймах за талію, а я його за шию однією рукою, а друга була захована у його волосся. Стів побачивши мене в обіймах Брека, почав кипіти від люті, очі переповнились злобою. Я це помітила та відштовхнула Брека від себе, почала підходити до Стіва, бо здавалось, що він через секунду просто нападе на Брека.(P.S. ну як завжди, це ж Стів, згадайте випадок про хлопця з собакою біля річки).
-Ем... Стів...., - почала я та більше нічого не знала, що сказати.
-Сука! - він повністю підкоренний злості, він починає бігти на Брекстона.
Помітивши таку поведінку Брек починає бігти на нього у свій захист. Я хочу їх зупинити та все ж відбувається бійка. О ніііі! Блін хтось може сказати, що ой, як круто, хлопці через тебе б'ються і все таке!!! Ууу як це класно!! Але не я, це жахливо, два дибіла починають битися та я не в змозі щось зробити. Їм, що подобається це???
-Ну ідіоти, зупиніться!- кричу я. Та нічого не відбуваться, Брек зверху б'є Стіва, що а ж кров витікає з його губ. Блін надоїли ідіоти! Я вибігла з палати, побігла та взяла вогнегасника, ну, а що?? Прибігши знов, картина змінилась, тепер Стів зверху на Бреку та б'є його.
-Задовбали, угомоніться! -я починаю застосовувати проти них вогнегасних, вони зупиняються та опиняються у піні. Прочухавшись, роздивляються та витріщили очі на мене.
-З мене досить! Не лізте до мене, я вам нічого не винна і не зобов'язана, - я швернула вогнегасник у бік та вибігла з палати, а потім з лікарні у не відомому напрямку.
На дворі прохолодно, а я в лікарняному одязі, дуже класно👍👍👍👍тепер куди мені? Додому? Батьки почнуть хвилюватися, що втікла серед ночі та й ці придурки можуть прийти(двоє ж знають де я живу, як на зло), я не хочу з ними розмовляти та бачити їх. Може позвонити дівчатам чи Хайву?