42

5.2K 314 22
                                    

Я завмерла зі сльозами на очах, побачивши цю картину. Позаду мені вже почали сигналити, для того, щоби я їхала. Ніколас промовив:

- Ані, прийом. Нам пора їхати.

Почувши його голос, я просто заридала, стиснувши нігтями кермо. Ох, будь ласка, нехай це все буде жахливим сном, а не суворою реальністю. Тоді, я хочу прокинутися...

- Ані, що таке? - запитав стурбовано Нік, побачивши мій стан. - Чому ти плачеш?

- Там Дейв, Нік! Мій Дейв! - викрикнула я і, відстебнувши ремінь безпеки, вибігла з машини.

Нік, хоч нічого не зрозумів з моїх слів, але зробив так, як я. Я, витерши сльози, підбігла до машини швидкої допомоги. Взявши себе у руки, я запитала:

- Що тут трапилося?

Дві жінки відірвалися від свого діалогу і незрозуміло подивилися на мене. Одна з них запитала:

- Аварія. Хіба ви самі не бачите? - зухвало сказала та жінка.

- От власне, що бачу! Хто був у цій аварії, хто постраждав?! - перейшла на крик я, а Нік мене перекрикнув:

- Ані!

- Ану тихо! Ми не розголошуємо інформацію кому попало! - відповіла мені та, але я швидко знайшла відповідь:

- Але ж я не така! Зрозумійте, ось ця машина, - сказала я, показавши пальцем на чорний порш Дейва, - це машина мого... Мого нареченого.

Чому я сказала нареченого? Тому що частіше у лікарню не пускають до важких хворих або поранених чужих. Тільки близьке коло: батьки, діти, дружина чи чоловік.

Після моїх слів що Ніколас, що медсестри шоковано подивилися на мене. Тепер мені відповіла друга з них, і була значно привітніше попередньої.

- Перепрошуємо, міс. Тоді їдьте у центральну міську лікарню, туди доставили потерпілих.

- Дуже дякую! Поїхали, Нік, - відповіла швидко я і потягнула хлопця за куртку до машини.

Сівши у салон, я натиснула на газ і, розвернувшись, ми поїхали назад до центру. Дорогою Нік раптово запитав мене:

- Отже, наречений? - сумно запитав він.

- Що?

- Він уже наречений?

- Оу, звичайно, ні. Якби я сказала по-іншому, вони б не пустили мене. Боже, якщо з ним щось станеться, я не переживу, - промовила я, знову починаючи плакати, але стрималася.

Все одно ти будеш мійWhere stories live. Discover now