Все одно ти будеш мій

БОНУС 3

На шостий рочок книги, шостого серпня, роблю вам такий подаруночок, мої дорогі читачі :)

Для всіх тих, хто казав, що в книзі не вистачає ще дечого...

POV Annika

- І це теж ще кину, - говорила я сама до себе, поки закладала одяг у пралку.

Поклавши потрібний режим, я натиснула кнопочку і пральна машина запустилася. Піднялася з колін, щоби поправити сукню й, обернувшись, наткнулася на тіло свого чоловіка.

- Доброго ранку, кохана, - прошепотів Дейв, нахиляючись до мене і палко цілуючи в губи.

Господи, скільки років пройшло, а його поцілунки знову викликають у мене метеликів у животі. Він став мужнішим і ще гарнішим з роками, навіть якщо його волосся стало сивим, на обличчі з'явилося купу дрібненьких зморшків. Я зовсім не переставала любити його. Навпаки, наша любов міцнішала й ставала більшою, як і наша сім'я.

- Доброго, коханий, - відсторонилася я, але не надовго, потім ще раз чмокнула його у губи. – Вітаю тебе з річницею.

- Хотів принести тобі каву у ліжко, а ти пропала, - його руки лягли мені на плечі, він нахилився ще ближче, щоби промовити мені на вушко. – Може повернемося святкувати?

Я тихо посміялася, махаючи головою. Його увага була буде важлива для мене, але...

- Не можу, мені потрібно поприбирати. Потрібно приготувати сніданок Логану та Лілі.

- А діти самі не можуть приготувати собі сніданок? Логану вже тринадцять, а Лілі – дев'ятнадцять. Ти у її роки уже крутила-вертіла мною.

- Перепрошую, «крутила-вертіла»? Це ще що за вирази? – я скривилася й строго глянула на Дейва Паркера.

Колись цей трюк працював, але зараз, коли ми занадто постарішали, він лише посміювався з цієї усмішки. Чоловік легенько зачепив мене за ніс, щоби я перестала насуплюватись так:

- Не роби такий вигляд обличчя, сама згадай свої дев'ятнадцять.

- Все нормально у мене було у дев'ятнадцять. Я вчилася, жила студентським життям, також жила з батьками й...

- І зустрічалася зі мною, встрягала у небезпечні ситуації...

- Паркер! – вигукнула я, легенько тріпнувши його по руці.