Все одно ти будеш мій

24

Попередження від автора!

Читайте цю главу з обережністю. Вона містить чутливий вміст, який деякі люди можуть вважати образливим або тривожним. Дякую. Приємного читання.

POV Annika

З кожною хвилиною моє переживання зростало. Я не знала, чи набрала Дейва, чи когось іншого. Чи почули взагалі те, як я кликала на допомогу?

Усі ці хвилини я продовжувала достукатися до Ніколаса, благала зупинитися, але він і не намагався прислухатись до мене. Я плакала. Мене душили сльози. Я й уявити не могла, що попаду колись у таку пастку. Це так жахливо...

- О, Ані... - лагідно промовив Нік, потягнувши мої джинси вниз. Я нічого не відповіла, бо вже зовсім не мала сил. Перестала плакати, бо зрозуміла, що ситуація безвихідна. Цікаво, що станеться зі мною після цього? Я чула, що багато дівчат після такої психологічної травми накладають на себе руки. Тепер я розумію чому... Шкала сорому і безпомічності перевершує всі рамки. Ніколас вже був готовий приступити до самого процесу, але раптом ми почули стук у двері. У мені з'явилася надія. Я зорієнтувалася і закричала:

- Допоможіть! Допом...

Нік вмить закрив мені рот рукою і люто на мене подивився.

- Сиди тихо. Зрозуміла? – прошипівши, сказав мені він.

Я чемно кивнула головою. Він зліз із ліжка і вийшов з кімнати, зачинивши мене на замок. Я встала і потягнула за ручку, щоби точно переконатися у тому, що зачинена. Може мені спробувати вилізти через вікно? Воно не зачинене, але другий поверх... Взяла джинси й швидко одягнула їх. Тільки-но потягнулася за пальтом, як почула, що у коридорі щось сильно гупнуло. Чи Ніколас когось б'є, чи його хтось б'є, я не знала... Ще раз спробувала потягнути за дверну ручку, намагаючись зламати, але не вийшло. Я скотилася вниз на підлогу і знову заплакала. Ніколи так ще не помилялася у людях... Як він міг зі мною так вчинити? Що я йому зробила?! Хлопець ж був таким милим, коли ніс мене додому на руках, а зараз... Зараз мені було гидко знаходитися у своєму тілі, яке було повністю обмацане Ніколасом.

Раптом у коридорі знову почувся шум, від якого я аж підскочила, а потім все заспокоїлось і відчувалися лише тихі обережні кроки. Я боялася навіть занадто голосно вдихнути, щоби не спровокувати. А якщо це знову Ніколас? Через секунду ручка цих дверей, під якими сиділа я, опустилась донизу. Я затамувала подих, готуючись до гіршого, але замість п'яного Ніка, я почула знайомий і довгоочікуваний голос: