Все одно ти будеш мій

30

Раптовий звук будильника змусив мене здригнутися у ліжку. Розплющивши очі, я лежала закутана у ковдру і міцно обіймала подушку.

Боже, як тут добре...

Я неохоче встала з ліжка і схопилася за голову. Вона після вчорашніх подій болить нестерпно... Мені терміново потрібен душ. Покрокувавши до ванни, я зняла з себе тісні джинси, у яких була ще від вчора. Чому я вчора не переодяглася? І чому взагалі не пам'ятаю, як дійшла до кімнати?

- Ох, як важко думати, - простогнала я, зайшовши під струмені гарячої води й набираючи пасту на щітку.

Як тільки я повернулася до кімнати після душу, випила таблетку від головного болю.

Після цього я почала одягатися у коледж. Вдягнула чорну спідницю з колготками та білий светр зверху. Нанесла тон, щоби зафарбувати несвіжий колір обличчя, підмалювала вії, провела блиском по губах, і все, цього досить.

Взявши свою сумку з зошитами й підручниками, вийшла з кімнати. Перед тим, як іти потрібно зайти на кухню. У мене пара на десяту, тому я можу не спішити, адже зараз лише дев'ята. Зайшовши на кухню, там сиділи моя мама з татом. Вона готувала сніданок, а він пив каву.

- Доброго ранку, - сказала я і поцілувала рідних по черзі.

- Доброго ранку, - відповіли разом батьки.

- Ані, будеш снідати? - запитала дбайливо мама.

- Так, я б не відмовилась.

- Як вечірка? - запитав тато.

Від цього питання я закашлялася.

- Та так... Нормально, – збрехала я, але тато, схоже, повірив.

Тим часом мама подала мені сніданок. Це були мої улюблені млинці з фруктами.

Чесно, на їжу я дивитися зараз не могла, але знала, що поїсти після стільки випитого спиртного потрібно обов'язково. Організму потрібно набратися сил.

Я, подякувавши, почала повільно жувати їжу, запиваючи все великою кількістю води. Через декілька хвилин до нас приєдналися містер Паркер і Дейв. Мене кинуло у жар, коли я згадала вчорашню сварку між нами. Мені було так соромно за це... І за те, що не наважилася відповісти взаємністю на його признання.

Боягузка.

- Ну що, Нік, ми їдемо? - запитав містер Паркер тата, а Дейв у той час з легкою посмішкою дивився на мене.