Все одно ти будеш мій

27

Зранку мене розбудив будильник, хоча не можу сказати, що я міцно спала... Цілу ніч переживала за екзамен, який першою парою сьогодні. Я швидко встала, зробила всі водні процедури, одягла спідницю-олівець, блузу і вийшла з кімнати. Спустилася на кухню і взяла з собою яблуко, щоби потім перекусити. І тільки-но я хотіла вийти з будинку, як до мене підійшов Дейв:

- Доброго ранку, як спалося? - запитав ввічливо він, теж беручи яблуко.

- Думаю, що краще ніж тобі... У мене немає зараз часу на балачки, тому я піду, - відповіла я і помахала йому рукою, намагаючись завершити розмову, але Паркер викрикнув мені:

- Чекай, я можу тебе підвезти, якщо ти дуже спішиш.

- Я думаю, що це погана ідея, - сказала я і відвернулася, але хлопець схопив мене за руку і силою повернув до себе.

- А я думаю, що це прекрасна ідея. Ходімо, - суворим тоном вимовивши останні слова, Дейв уже через хвилину підігнав машину.

Я уже не перечила. Хоче підвезти – нехай везе. Я ж все одно у виграшній позиції. Через десять хвилин ми прибули до головних воріт коледжу.

- Спасибі, що підвіз, - тихо промовила я, відчиняючи двері, - Е-е-е, бувай!

- Щасти тобі. Якщо що, то дзвони. Мій номер ти знаєш, - сказав Дейв, перш ніж я зачинила двері.

Я вийшла з машини й попрямувала до потрібного корпусу. Біля входу мене чекала моя Лія. Ура, вона прийшла! Я кинулася до неї в обійми й вона міцно-міцно обійняла мене у відповідь, а тоді промовила:

- Ані, як я скучала за тобою! - кричала вона так, що всі студенти звертали на нас увагу.

Вона ніколи не вміла стримувати себе.

- Тихо, тихо, - притихнула її я, але сама не стримувала своєї щирої усмішки. - І я за тобою скучала. Ти знаєш, що сьогодні екзамен з історії? Ти хоча б трохи готувалася?

- Ой, та ну його, - махнула рукою Лія. Впізнаю її натуру. Вона ніколи не мала бажання вчитись. - Щось знаю, а щось ні. На три точно напишу. Ходімо вже, а то лектор знову буде кричати, що ми запізнилися на цілих ДВАДЦЯТЬ СЕКУНД.

О так, наш викладач з історії не те, що хвилини, а й секунди запізнення рахує. Дивний тип.

- От власне, ще цього нам не вистачало. Ходімо.

Ми взялися за руки та разом пішли у корпус. Як тільки ми зайшли, усі студенти з зошитів перевели погляд на нас. За цей час ми стали "найінтригованішими" студентками коледжу через цей випадок з Лі. Чи це на жаль, чи на радість я не знаю...