Heredero

22

- Ваша честь! — Селіель уже кілька десятків хвилин доводила невинність Рена. Вона металася з боку на бік, кидаючи все нові аргументи, вказуючи документи та численні записи. Не обійшлося і про згадку зґвалтування, побоїв та іншого пекла яке хлопець пережив. — Вкотре заявляю, що хлопчик лише захищав себе… Його мати, як мені відомо, замішана у гірших справах, а мій клієнт лише давав відсіч їй та жахливому життю… Думаю Ви так само захищали б свою дочку, потрапивши вона в таку ситуацію…

Вона зробила крок назад, стаючи поряд з Рейнольдом, що помітно нервував. Селіель поклала руку на його плече і обернулася до судді.

— Я надала вам безліч фактів та доказів, на цьому маю все, Ваша честь.
— Дякую, Я уважно Вас вислухав… Перерва десять хвилин, після чого я дам свою відповідь!

Дядько вдарив молоточком по дерев'яній підкладці, потім усі вийшли із зали. Тяжко зітхнувши, Рен сів на лаву, скинувши голову. Сміт підсів ближче.

- Все добре?
— Т-так, нудить трохи... Важко дихати.
— Він дуже хвилюється, нам варто відвести його в туалет і вмити холодною водою! — Селі підняла його за руку. — Що б не зомлів і прийшов до тями. Ходімо!

Кай не зволікав і зупинив Селіель, піднімаючи хлопця на руки, поспішаючи до вбиральні. Він одразу нахилив його, як тільки увійшов до туалету, вмиваючи обличчя і шию сина холодною водою, поки Селіель махала йому папкою повітря.

- Ти як? — спитав Сміт, притримуючи Рена.
— Нудить… Сильно.
— Ходімо до туалету, я тримаю тебе, не бійся.

Блондин міцно тримався за руку батька, крокуючи до унітазу поруч, доки його не вирвало.

— Я схожу по воду і може таблетки якісь знайду, скоро буду, — сказала Селі і вискочила з вбиральні.
— Все буде добре… Я знаю, ти неймовірно хвилюєшся, але все й справді буде добре. Приїдеш додому, я нагодую тебе і поспиш. Тобі тепер доведеться відпочивати та лікуватися, але все гаразд!
— Мені все одно тривожно…
— Я чудово розумію твої почуття зараз і це все нормально, — Кай погладив його, поки той тремтячи сів біля унітазу, — якщо я можу тобі допомогти позбутися тривоги, тільки скажи. Ти не один.
— Хочу води і щоб ти обійняв мене, — тихо сказав Рейнольд і витер губи.

Сміт одразу його обійняв, починаючи гладити по спині. Рен у відповідь зчепив його руками. Тут і Селіель прибігла з водою. Хлопець випив майже все, що було в пляшці, і підвівся, не відпускаючи Сміта.

— Вже пора до зали, я попередила про твій стан, посидиш разом із Каєм, якщо тобі так спокійніше. - Вона простягла вологі серветки, - ось, якщо треба. А тепер підемо…
— Все буде гаразд, — мовив Кай ще раз, допомагаючи синові йти, — все закінчиться сьогодні.

Рен лише кивнув йому, прямуючи на своє місце, куди так само сів Кай. Селіель була поруч, глянувши на суддю.

— Як почуваєтеся, можемо починати? — Раптом спитав той, на що Рейнольд усміхнувся й кивнув головою. — Що ж… Я ще раз уважно розглянув вашу заяву і зважив усі за та проти. Але хлопчик має відбути своє покарання за інші винності, такі як: крадіжки та легкі тілесні… Виплати штрафіа та домашній арешт - ось моє рішення. Справа Рейнольда Сміта закрита, дякую за увагу.
— Ура, — усміхнулася Селі, дивлячись на них, поки решта йшла з зали, - Пропоную відсвяткувати!
- Велике спасибі! — Рен широко посміхнувся, на всі зуби, потискуючи руку, — Спасибі!
— Нема за що, любчик… Ходімо з зали, а краще на вулицю, Коул чекає там нас.

Піднявшись із місця, вони вийшли із зали суду, а потім із самої будівлі. Вже потроху сідало сонечко і ставало холодно. Від чого Сміт накинув на сина куртку, передчасно діставши її зі своєї машини.

— Ну, як щодо вечері? — запитала Селіель і раптом махнула рукою чоловікові, що підходив до них, — межі арешту Рена в рамках цього району, гадаю, ми могли б поїхати до кафе чи ресторану. Наш будинок просто знаходиться в іншому кінці міста та поїздка туди порушить правила арешту.
— Ой, та ми можемо в нас повечеряти, вдома! — Кай переглянувся з Коулом, — можемо одразу поїхати до нас, Скайлор не буде проти вас побачити. Навпаки буде дуже рада.
— Я так зрозумів справу виграно? - Коул тримав дочку за руку, посміхаючись іншим.
- Так, - кивнула Селіель, цмокнувши його в щоку, - я запропонувала повечеряти разом, як думаєш?
— Я за, ти знаєш який я голодний взагалі?
— Тоді сідаємо в машини, — раптом Сміт глянув на Рена, — їдемо додому...