Heredero

9

Лікар підвівся з-за столу, прямуючи з кабінету в палату, за ним слідував задоволений Кай. Вони миттю пройшли всі коридори і ввійшли в плату, дивлячись на Рена, який спокійно їв виноград та базікав з.

- Ну що? - Скайлор повернула до них обличчя, теж поїдаючи ягоди.
- Можна... Зараз я напишу вам виписку, дам призначення та можете їхати. А поки що збирайтеся, - мовив лікар, оглядаючи хлопця і зітхаючи.
- Дякую, ще раз!

Кай продовжив усміхатися, поставивши руки у боки. Рейнольд теж почав посміхатися, миттєво забувши про всі жахи, які пережив у лікарні. Він підвівся з ліжка, скидаючи лікарняну накидку та одягаючи свій одяг.

- Обережно, Рене, ти різко підвівся, тобі допомогти? - Кай підійшов ближче і подав йому кофту, - одягай її теж, на вулиці прохолодно.
- Дякую, поїхали скоріше звідси, будь ласка.
- Треба забрати довідку.
- Я відведу його в машину, чекатимемо тобе там. - Кай кивнув дружині. Чмокнувши кожного, він пішов до кабінету. Скайлор взяла під руку хлопця і пішла з палати. - Ти так хочеш додому, невже все так погано тут?
- Так... Ходімо швидше, мене лякає це місце. Особливо лікарі, жахливі люди. Їхні голки будуть снитися мені в страшних снах.

Хлопець зупинився біля машини, чекаючи поки жінка відчинить двері, але вагітна Скайлор наздогнала його за хвилинку. Вона відкрила машину і присіла, одразу простягаючи пасок безпеки.

- Чекаємо на Кая, думаю це багато не займе... Може, якщо хочеш, заїдемо кудись?
- Хотів би, якби знав взагалі, що хотіти.
- Ну нічого, все одно заїдемо, поїмо. - вона вмостилася зручніше, зітхаючи, і погладила живіт. Рен визирнув посередині передніх сидінь. - А вам ще довго? Який у вас місяць? - Хіхі, дев'ятий, вже зовсім скоро народжуватиму.
- А хто буде?
- Дівчинко, - вона знову посміхнулася, продовжуючи водити руками по животі.
- От і я, - Кай сів за кермо, - ну що, готові додому?
- Звичайно, але ми подумали заїхати в кафе щось перекусити.

Скайлор поцілувала його в щоку і ввімкнула радіо, дивлячись у віконце, поки Кай виїжджав зі стоянки на дорогу, підспівуючи під музику. Здавалося, що навіть погода налаштувалася під музику, через що сонце почало сяяти ще яскравіше, а прохолодний вітер розганяв усі хмари. Настрій миттю піднявся :)
Кай вийшов з авто і відчинив двері, простягаючи руку своїй дамі. Рейнольд вийшов сам, оглядаючи все довкола, але не відходив від них ні на крок. Увійшовши всередину, носові рецептори відразу вловили різноманітність запахів. Здавалося, що навіть смак став відчуватися в роті, слина моментально заповнила рот.

- Сідайте, - мовив Сміт і сам сів на диван, - що замовимо? Рене, вибирай, що не прочитаєш, то питай у мене. - Су...п... Хочу його.
- Тут гостра локшина є, чи не хочеш? - Востаннє вона довела мене до лікарні, тож ні. Не хочу ... Чаю ще хочу, якщо можна.
- Звичайно можна, - Скайлор позіхнула, - я теж буду цей супчик. - Втомилася? Чого позіхаєш?
- Так, важко ходити ж, приїдемо посплю чи полежу.
- Обов'язково!... Офіціанте, підійдіть будь ласка!

Кай усміхнувся, підзиваючи персонал до себе та замовляючи їжу. Він переглянувся з сім'єю, щоб бути впевненим у вірності замовлення і кивнув, закриваючи меню. Офіціант кивнув у відповідь і швидко пішов. Але довго чекати не довелося, їжу подали дуже швидко, як самі закуски до них. Тарілки були гарячі, від них виходив приємних пар та чудовий запах, заманюючи гостей купити та з'їсти їжі якнайбільше. Та й на вигляд страви були настільки гарні та апетитні, що не спробувати їх практично неможливо. Рен несміливо взяв ложку, починаючи повільно помішувати рідину. Він подув на ложечку і трохи скуштував, зітхаючи і посміхаючись. Хлопець продовжив їсти.

- Подобається, смачно?
- Так, нічого подібного не їв... Такий м'який смак.
- Їж, у тебе якраз дієта, тільки одні супи та бульйони. - Сміт поклав руку на плече, ковтнувши чаю, а потім і сам почав їсти.

***

Рен нарешті прийняв душ після лікарні, переодягся, випив ліки і втомлено ліг на ліжко, засинаючи. Хлопець був надто втомленим від лікарні, як морально, так і фізично, тож боротися зі сном він не зміг. Просто нирнуч в обійми Морфея.
Минуло кілька годин, як Рейнольд заснув. Сонце вже не гріло, закочувалося за обрій, забарвлюючи хмарки в яскраві червоні кольори. Поки вітер охолоджував місто, перекочуючи листочки з боку на бік. Скайлор стояла біля столу та нарізала овочі, слухаючи тиху музику. Вона відкусила шматочок солодкого перчика, видавши тонкий хрускіт, коли Кай обійняв її ззаду, цілуючи в шию і охоплюючи руками. Чоловік погладив її живіт.

- Не втомилася готувати, може, я зроблю вечерю?
- А я й не готую. Захотілося перекусити овочами, - відповіла Скай, посміхаючись, і простягла йому шматочок. Той із радістю відкусив.
- Який солодкий, тобі допомогти чимось?
- Ні, дякую. До речі, Рейнольд багато спить, може його розбудити, поїсть нехай?
- Думаю не варто, він виглядав стомленим і змученим, хай поспить.
- Ваші стосунки стали набагато кращими, невже ти прислухався до моїх порад?
- Хах, тааак, але й ти теж запозичила. Хороша поведінка, всяке таке...
- Він хороший хлопець, просто потрібен правильний підхід. Хоча моментами він здається надто грубим.
- Все буде добре, тепер він має шанс на краще життя.

Він просміявся, цілуючи її у скроню. Жінка трохи здригнулася, відчувши, як щось потекло. Скайлор опустила очі вниз, роблячи маленький крок убік. Відклавши ножа на стіл, вона глянула на чоловіка.

- Кай, мені... Мені здається, у мене відійшли води.