Heredero

21

— Добрий ранок. — Перше, що почув Рейнольд, перед тим, як відкрити сонні очі. Хлопець повернувся на спину, протираючи руками пом'яте обличчя. Подушка залишила червонуватий слід на всю щоку, а волосся Рена стояло так само, як і зачіска Кая в молодості. Але, набравшись сил, він розплющив очі, звертаючи увагу на Кая.
- Добрий, - сонно мовив він, позіхаючи, - ти все ще тут.
— Так, куди ж я подінусь, — Сміт відкрив термос і налив гарячий чай у стаканчики, — але я приїхав нещодавно, вже був удома. Скайлор передавала вітання.
- Їй теж передаси, - хлопець мило посміхнувся, сідаючи зручніше. Рен взяв склянку в руки, все ще сонно моргаючи, - вмитися б, очі липкі.
— Я проведу тебе до вбиральні, вмиєшся. Але спочатку треба поїсти… Ти зблід, як почуваєшся?
— Почуваюсь втомлено, — коротко відповів той, відпиваючи чай, — смачненький чайок. А... поїсти щось є?
- Ой, так!

Сміт акуратно відставив свій чай на тумбу і почав копошитися в сумці. Упаковка за упаковкою Кай діставав їжу.

- Дієтолог уже призначив тобі дієту. Шість етапів приймання їжі: сніданок, обід, вечеря та три перекушування. Ну і ліки… Правда… — Сміт відкрив перший лоток з їжею, — тут ні спецій, ні солі, все відварене та порції маленькі. У тебе жорстка дієта, яку потрібно обов'язково дотримуватись. День в день, година в годину, у тебе поганий стан...
— Якщо треба, то треба.

Рейнольд теж відставив напій і прийняв їжу. Запаху практично не було, а спробувавши шматочок, зрозумів, що й смаку немає. Хоча хлопець не подав вигляду, що незадоволений. Як тільки їжа в ємності закінчилася, Рен випив ліки і повернувся до чаю.
З того часу минуло тижнів зо два. Аналізи Рейнольда з кожним разом ставали все кращими, він стрімко пішов на виправлення під пильним поглядом лікаря. Але, не встигнувши й день удома посидіти, поліція «забрала» хлопця під нагляд. А ще за кілька днів розпочався довгоочікуваний суд. Як тільки Рена провели всередину суду, хлопець підбіг до Кая і обійняв, посміхаючись.

— Привіт, давно не бачилися, — посміхаючись, мовив Сміт, — ти не замерз? Я приніс твою кофту.
- Так, тут трохи холодно. - Хлопець відсторонився від обіймів і прийняв теплу кофту. — я сумував.
— Я теж.
— А мій адвокат… Приїхав?
- Так, - мовила жінка поряд, тримаючи пару паперів у руці. Селіель дружелюбно посміхалася, стоячи за ними і спостерігаючи. Вона забрала пасмо за вухо і зупинила погляд на Рейнольді. - Приємно познайомитись, я Селіель, - вона простягла руку для потиску.
- Здрастуйте, - Рейнольд усміхнувся, приймаючи пропозицію рукостискання.
— Руки холодні та спітнілі, хвилюєшся?
- Так, дуже. Ви ж точно нам допоможете?!
— Хах, не сумнівайся… Що ж, будьте тут поки що, у мене є ще кілька справ, — Селіель ще раз усміхнулася їм, йдучи з коридору до зали.
- Все буде добре, - раптом обійняв його Кай, - вона точно зможе. У будь-якому випадку, твоя мати звинувачується багато в чому, вона навряд чи житиме на волі після суду.
— Все одно страшно, — притиснувся Рейнольд, — додому хочу, спати і відпочивати.
— Поїдеш, сьогодні ж заберу тебе додому. Я обіцяю, у нас тепер все буде гаразд! - Сміт зітхнув, погладжуючи руками по спині сина, але посміхаючись. Поки  знайомий голос не привернув його увагу до себе.
- Як знав, що побачу тебе!
— Що ти тут робиш, Коуле? — Кай відсторонився від сина, посміхаючись до старого друга.
— Селі розповіла про тебе, я теж вирішив приїхати. — Коул обійняв його, потім переглянувся з дочкою, що стояла поруч та намагалася сховатися за силуетом батька, — не хочеш познайомитися?
— Хочу… — дівчинка прибрала волосся з обличчя, підіймаючи соромно погляд на Смітів. — Здрастуйте… Мене звуть Мелісса.
— Доброго дня, яке гарне ім'я. Я Кай, а це Рейнольд, приємно познайомитись... Схожа на Селіель.

Рен мило посміхався, махнувши їй рукою.

— Ми давно не бачилися, я так радий знову тебе бачити! — продовжив розмову Коул, — у мене, до речі, новий номер телефону і старі контакти я втратив. Тому дай свій мобільний.
- Так! Звичайно, сам хотів взяти, але я не знав, як з вами зв'язатися, — Кай миттю дістав телефон, починаючи диктувати йому свій номер. А за хвилину навпаки, почав записувати його.
— Татусику, ми підемо до магазину? - Раптом запитала Мелісса, міцно тримаючи батька за руку.
- Так звичайно. Вам щось взяти?
— Ні, думаю. Вже незабаром суд, їжу не можна проносити.
- Гаразд тоді, зустрінемося пізніше, після слухання. Бувай і удачі!
- До побачення, - тихо мовив Рейнольд, - піду в туалет "на доріжку".
- Давай. Я буду в залі, повертайся одразу туди.
- Угу!

Рейнольд увійшов до вбиральні, застібаючи паралельно кофту на замок. Хлопець одразу підійшов до дзеркала, поправляючи пасма волосся та розглядаючи обличчя, повертаючи його у різні боки.

«- Я чую як моє серце стукає ... Хоча всі і кажуть, що все буде добре, але я переживаю ... Спасибі хоч поліція не бігає за мною по п'ятах, мені було б не по собі ще більше.»

Важко зітхнувши, Рен вмився ще раз крижаною водою і, згодом, повернувся до зали.