Heredero

19

Ллойд вимив руки після туалету і вийшов, одразу стикаючись з Каєм, що летів як ракета. Він схопив друга за руку, зупиняючись і посміхаючись.

- Кай! Вітання.
- О, привіт, ти все ще тут, як там Рен? - схвильовано спитав Сміт і сповільнив крок, заспокоюючи прискорене дихання.
- Дуже добре, думаю. Він прийшов до тями пару годин тому, я нагодував його... Я можу поцікавитися, що у вас трапилося? Виглядайте ви так, начебто явно щось сталося.
- Я розповім тобі якось пізніше, мені ще потрібно багато справ зробити і знайти чогось поїсти, голодний як вовк.
- Так, добре... - Гармадон відчинив двері до палати, коли вони підійшли.
- Чш... - Зеніт приклав палець до губ, говорячи тим самим, щоб вони були тихіші, як тільки ті ввійшли всередину.
- Ти теж тут не чекав. - тихо промовив Кай, відклавши пакет, мабуть з речами Рена, на стілець поряд.
- Я хотів піти, але подумав... Що вам ще знадобиться допомога, - звернувся хлопець до них, а потім позіхнув.

Кай пройшов ближче до Рейнольда і заглянув, розглядаючи, як той спить. Він уклав волосся з обличчя Рена за вухо, посміхаючись і усвідомлюючи, що все буде добре.

- Добре, ти в порядку...
- Лікар, до речі, просив, щоб ти зайшов до нього пізніше. - Ллойд накинув куртку.
- Так, я знаю, дякую що нагадав... Тоді я піду до нього, не зволікатиму.
- А я принесу тобі попити та поїсти, ти казав, що голодний.
- Ага, але насправді я хотів би попросити тебе відвідати Скайлор, я хвилююся про них не менше ніж за Рена.
- Добре, я зрозумів тебе... Зеніт, покладаюся на тебе.
- Привези тоді і мені повечеряти, - попросив хлопець, знову позіхаючи.
- Обов'язково! - Гармадон зкуйовдив волосся сина, посміхаючись, - якщо втомився, то лягай спати. А то позіхаєш і мені самому хочеться подрімати... Ну гаразд, ми пішли.

Ллойд віддав синові телефон і, попрощавшись, вийшов із кімнати разом із Каєм. Сміт одразу подався до лікаря, як той і просив раніше. Людей практично не було, адже був пізній вечір, тож без черг він пройшов до кабінету. Лікар, побачивши Кая, одразу відклав свої справи на потім.

- Ви пізно, - почав він.
- Так вийшло, але я вже тут. Як стан Рейнольда?
- Не краще, але й не гірше. Щодо останніх аналізів і довідок, хлопчик іде на виправлення, але в дечому він навіть не зрушив з місця.
- Але ж це вже добре, так?
- Так, насправді. Він іде на виправлення швидше, ніж я очікував. Набрав вагу і загалом став «живіше» виглядати. Але, судячи з останньої події, його шлунок зовсім не справляється з їжею і, здається, настільки слабкий, що будь-яка перевтома, пропущений прийом їжі позначається на його організмі ... Тому я попросив свого знайомого дієтолога оглянути Рена, щоб дати точну дієту і прописати ліки. А від себе додам, що хлопчику потрібен відпочинок та мінімум стресу!
- Я ще якраз хотів запитати... Чи можуть бути ці проблеми пов'язані зі стресом?
- Думаю частково так, - лікар віддав довідки Сміту, попередньо поставивши печатку, - чи хочете записати його до психолога?
- Мг, мені здається, навіть якщо це не пов'язано з його фізичним здоров'ям, Рейнольд потребує цієї допомоги.
- Я дам вам контакти хорошого психолога. - Сміт кивнув головою. А через короткий час він узяв свої довідки та вийшов із палати.