Heredero

3

Скай позіхнула, потягаючись і солодко заплющуючи очі. Вона лягла на ліжко, закидаючи волосся назад.

- Я ляжу спати, дивися за хлопчиськом, - сказала вона, загорнувшись у ковдру.
- Так, звісно... Солодких снів.

Сміт поцілував її, підтягнувши ковдру на плечі, і тихо пішов. До цього часу Рен вже помився, він вийшов із ванної, підтягуючи штани. А з його блондинистого волосся капали краплі води на підлогу, він невдоволено опустив голову вниз.

- Вони спадають з мене! - Роздратовано мовив той, похмуро дивлячись на Кая.
- Там є шнурки, міг би зав'язати.
- Не вмію я!
- Господи, серйозно? Іди сюди,- покликав його чоловік, хоч і сам пішов на зустріч, - і волосся треба рушником просушити, бо капає з нього... Боже, ти як дитина!

Сміт сам зав'язав йому шнурки на штанях, а потім накинув йому на голову рушник, протираючи голову майже насухо. Потім повісив рушник на гачок, а сам повів хлопця до кухні, їсти.

- Сідай, зараз тебе нагодуємо, - він глянув у холодильник. Кай розігрів їжу і зробив чай, потім поставив все на стіл хлопцю, вручивши ложку йому в руки. - Сподіваюся, ложку тримати вмієш?
- Вмію, - ганебно відповів він і почав мовчки їсти.
- І годі хмуритися, виглядаєш злим... Тебе ніхто не з'їсть, розслабся вже.

Хлопець лиш промовчав, дивлячись кудись убік, обмірковуючи все. Від чого і хмурився все більше, зсуваючи брови дедалі ближче одна до одної.

- Розслабся, кажу ж, - сказав Кай, поклавши руку на голову Рейнольда, - все добре, тепер ти в безпеці і теплі... Не варто бути таким агресивним.
- Забери руку з моєї голови! - Прогарчав Рен, сіпнувши головою.
- Ох і злий же ти... Раз ти перестав їсти, то поїдемо тобі за одягом, а то навіть найменший мій одяг на тебе великий. - Сміт взувся і взяв ключі, але зупинився, дивлячись на хлопця, який ледве зав'язував шнурки. Кай від цього тяжко зітхнув, а далі присів та допоміг зашнурувати черевики. - Все, ходімо в машину. Не хочу приїхати додому посеред ночі... Сідай!

Чоловік відкрив машину, щоб хлопчина присів, а за тим і сам вмостився за кермо. Через кілька секунд виїхав з дворика і попрямував до міста.
Всю дорогу вони провели мовчки, слухаючи тихий шум двигуна і оглядаючи вечірнє місто, але щойно Сміт припаркувався, він почав розмову.

- Ми приїхали, - промовив спочатку Кай, потім зачинив машину, - Іди за мною і бажано не відставай... Добре? - Угу, - кивнув Рен з байдужим обличчям. Він склав руки на грудях, бігаючи очима туди сюди та слідкуючи за Каєм. Він все ще не розуміє що відбувається, хто ці люди, що буде далі? Це виглядає наче безглуздий сон з незрозумілим сюжетом, проте хлопець не розслаблявся. Був на сторожі чогось поганого увесь вечір, щоб вчасно втекти чи опиратись. Хоча, поки що, його влаштовує і халявна їжа, і нові речі які йому дають, тому втікти зараз буде великою втратою для нього.
- Так... Чому тебе Рен називати, а не Рей, так буде правильніше скоротити. -Та яка тобі різниця? Рен, Рей, хоч Густав!
- Тоді Густав будеш! - Тихо просміявся Кай, намагаючись якось полегшити ту неприємну атмосферу між ними, проте через хлопця це не дуже виходить. Емоційне збудження підлітка викликало лише агресію.
- Ні, ні в якому випадку! Рен та крапка! Густав ідіотське ім'я!
- Хм... А що в Рейнольді не так? Звучить красиво, наче герцог якийсь, здивований, що жінка назвала тебе так красиво.
- Уродське ім'я! Бабське, фу! Рен, тільки Рен! - почав злитися хлопчик, після чого прокашляв. - Це ім'я не підходить мені та моєму характеру... А я не знаю інших нормальних імен, тож просто склав його з літер мого імені.
- Зрозумів я вже... Але Рейнольд звучить серйозно дуже красиво, сподіватимусь, що ти звикнеш до нього...
- Ага, звичайно, Кааай, - він наголосив на його імені.
- Ідемо вже, Реен, - Сміт узяв його за руку, затягуючи до торгового центру, - тут уже за руку тебе потримаю, бо загубишся.
- Ні, відпусти, дідько, годі чіпати мене! Це огидно, мені не приємно!
- Рен, будь ласка, ми купимо тобі одяг і все, просто не хочу тебе загубити, тут людей море! Потерпи, дійдемо до магазину і одразу відпущу.