Щоденник забувшої | Гаррі Поттер

32.

— Нащо нам цей клятий проект? В нас взагалі тільки нещодавно з'явився цей предмет! - Жалівся Фред, поки ми знов зручно влаштувалися в вітальні їх факультету.

— Ну, взагалі, 2 роки тому це не зовсім нещодавно. - Поправив його Джордж, легко усміхнувшись. Так, я й сама не очікувала, що професор Хагрід вирішить задати цілу доповідь про одну тваринку, яка сподобалася найбільше на його уроці.

— Досить скиглити. Потім мені тільки дякую скажете.

— А Хагріду буде нормально приймати від тебе ідентичну роботу, як і минулого року? Та ж тварина, ті ж теми, оформлення те ж саме..

— А може мене й не залишать на другий рік.

— Це був такий розіграш по-твоєму? - Джордж хмикнув. - Хочуть помститися нам через тебе?

— За що вам мститися?

— Ну, а може це все хитрий план Макгонагал. Напевно, їй все ж не сподобалося, коли ми підсунули їй корзину з кошенятами й залишили записку "Мама!".. - Фред ніяково посміявся, поки я весело розсміялася. Але через це я випадково зробила величезну пляму чорнилами на папері, на якому виписувала всю потрібну інформацію з підручника. Але я вже так втомилася, що навіть не змогла розізлитися на це, а лише втомлено поклала перо на стіл й лягла на диван.

— Здається, нам потрібен тайм-аут.. Це ж не терміново. - І хлопці, ніби вже давно чекали цих слів, тут же кинули пір'я з рук й прийняли більш розслаблену позу. - Ех, от би зараз бутерброду з маслом, як нам на сніданок дають..

— Та можемо піти за ним хоч зараз. - Я лише скептично глянула на Фреда після його слів, на що він лише з викликом встав з місця. - я серйозно! Можемо пробратися на кухню, там де працюють ельфи. Вони не сильно проти гостів, особливо коли це ми.

— Ага, вже довелося декілька разів підкупляти їх, щоб взяти їжі посеред ночі. - Усміхнувся Джордж. Впевнена, за кожним з цих разів теж є якась не менш цікава історія. - Я згоден, Фредді, пішли й зараз. Як раз і покажемо, як це робиться!

Й хоча я не дуже хотіла зараз вставати й йти кудись за межі вітальні(навіть в свою вежу мені було ліньки повертатися), вони схопили мене за обидві руки й потягнули кудись прямо, прямо, прямо.. До цього я ледве пам'ятала, де знаходиться кухня, але тепер, схоже, точно запам'ятаю. Підземелля. Тут знаходилася й вітальня Слизерину, де я теж неодноразово була. Іноді дивно, як я проводжу менше часу у власному факультеті, ніж, напевно, маю.

— Є таємний пароль, який відчиняє абсолютно всі двері. - Впевнено усміхався близнюк, стукаючи три рази, після чого промовляючи: - Ми друзі Гарі Поттера.

Тут же нам відкрив маленький зморщений ельф, який виглядав трохи налякано. Він мене здивував своїм виглядом, що означало, що я навіть забула, як виглядають ельфи. Ну приїхали..

— В-вітаю! Трохи пізня година, але для друзів Поттера можу дозволити все, що й сам можу. Проходьте. - Й я невпевнено зайшла слідом за братами, роздивляючись відкриту для мене нову локацію. Тут було не так вже й багато місця: все ж, все дійсно було побудовано для ельфів й їх роботи тут. Та й їх самих тут було немало, ніби вони й не йдуть нікуди на ніч.. Чи вже готують сніданок? В будь-якому разі, на столі вже стояли декілька тарілок з готовою їжею, тож я взяла один смачний бутерброд, про який так мріяла.

— От бачиш - як же добре мати такі зв'язки. Все що завгодно можна зробити. - Джордж усміхнувся, теж взявши якийсь перекус.

— Не те слово. - Радо підтримала я. - А скільки зараз часу?

— Яка різниця? Ми і так вже не виспимося до завтра, тож байдуже. Будемо не спати всю ніч. - Запропонував Фред, на що я лише тяжко видихнула. Знала ж, що якщо навіть й захочу заснути, вони мені не дадуть.

— О, завтра як раз і прорікання, наш улюблений предмет. - Згадала я, усміхнувшись. - О, це ж скоро зимні канікули, отже, вона знову задасть якусь дурню в стилі: подивіться, що зірки планують подарувати мені на Різдво.

— До речі про канікули. Ти ж не залишаєшся в школі?

— Ні. Батьки вже написали мені, що я поїду додому. - На секунду я замовкла, ніби вагаючись, що сказати далі. - Якось.. Дивно це. Я так і не згадала власного дому, і навіть власну родину в обличчя не дуже пам'ятаю. А ще, схоже, що в мене буде день народження.

— Головне, що хоч дня народження дату ти запам'ятала. Вже якийсь прогрес точно є. - Усміхнувся Фред, присівши на стіл. Ельфи починали розходитися і йти з кухні, тож ми поступово залишалися одні, й тільки один, який нас сюди й впустив, залишався.

— А ви? Теж їдете додому?

— Типу того. Скоріш підійде "будемо в гостях". - Відповів Джордж. - Але, може, ми і побачимося якось. Думаю, не сильно помітять, якщо ми раптово втечемо на декілька годин.

— Як це не помітять, що вас нема? Знов щось вигадаєте?

— Можна навіть не вигадувати, нас буде дуже багато, особливо на Різдвяну ніч. Та й в метушні, поки всі будуть готуватися, думаю, про нас точно не згадають.

— Це ж ще й Чарлі з Білом мають приїхати?

— Так, ще й Персі з нами, хух.. Всі Уізлі в зборі, коротше. Думаю, тільки тебе не буде там вистачати. - Фред посміявся, доїдаючи ще один бутерброд з тарілки, яку ми вже розділили на трьох.