Щоденник забувшої | Гаррі Поттер

10.

Від цього екстремального "всмоктування" знань в себе в мене вже почала гудіти голова. Мені терміново треба було вийти на свіже повітря, особливо враховуючи те, що ще досить непогана погода. Та і останній раз, коли я випадково побачилася з близнюками, вони явно натякнули мені на те, що були б раді бачити мене на їх тренуванні. Ну, якщо це допоможе мені щось згадати.. Бо коли мені пояснювали, що таке квіддіч взагалі, я знов відчула це дивне почуття дежавю..

Підходячи до поля, я вже здалеку побачила, як мітли та учні на них літають туди-сюди з величезною швидкістю, долаючи відстані за секунди. І це мене приємно вразило. Напевно, грати в квіддіч точно цікавіше, ніж навіть дивитися на сам процес. А підходячи все ближче до трибун, навіть з такої висоти я впізнала знайомі руді макітри, які ще не встигли мене помітити. А вже коли я дісталася до сидячих місць, то тут же звернула на себе увагу двох дівчат, здається, курсу 4-5. Не більше.

— Ти теж тут через Гарі?? - Спитала мене одна з них, дивлячись прямо в очі. Я спочатку трохи загальмувала, не розуміючи, що відповісти.

— Через що?

— Гарі Поттер. Він же ловець в цій команді.

— Тільки не кажи, що ти не знаєш цього! - Здивовано підхопила друга, на що я лише слабко усміхнулася. А вони дивуються не менше, ніж я сама.

— Та я і не знаю, хто такий Гарі Поттер.. Якась зірка школи?

— То це ти та сама дівчинка, що загубила пам'ять.. - Тут же дійшло до однієї з них.

— Це не зірка школи, це зірка усього магічного світу! Він відомий тим, що завдяки йому Той-Кого-Не-Можна-Називати зник. Ти хоч знаєш, хто це такий? - Але моє мовчання сприйнялося, як відповідь. - Це такий дуже небезпечний і темний маг, який сіяв тільки хаос скрізь, де тільки був. Коротше, жахлива людина.. Через його діяння навіть заборонено називати його справжнє ім'я.

— А може, його справжнє ім'я вже ніхто і не пам'ятає, бо постійно називають його обхідними шляхами? - Зробила здогадку я, на що не отримала усмішки у відповідь.

— Ні, справа далеко не в цьому..

Але ми б, може, і продовжили розмовляти, якби до мене не підлетіли близнюки, гучно крикнувши мені прямо в ухо та налякавши мене.

— Як ви тут?!- Точно, мітли. - Тут же скрикнула я, дивлячись на їх не найновіші на вигляд мітли. Вони ж виглядали щасливими. Чи то через те, що змогли мене налякати, чи то через щось ще.

— Не думали, що ти таки прийдеш. Ти ж увесь день за книжками, навіть маленької перерви на каву нема..

— Ніби Герміона взяла собі в помічники другу людину, щоб вивчити всю програму школи за рік. - Усміхнулися вони, на що я лише слабко видихнула. Якби ж то і для мене це було также легко, як їм жартувати з цього.

— Летіть вже звідси. У вас хіба не проходить тренування? - Негрубо мовила я, після чого Джордж(ніби він) зробив потрійне сальто в повітрі для ефектності. Але, схоже, що це ледь не обернулося для нього падінням з 30 метрів висоти, бо він ледве встиг схопитися ногами. Після цього я ще спостерігала за ними та ходом гри, і як близнюки дуркували й показували мені усілякі викрутаси на мітлах. "Тепер і я так хочу.." - швидко прогайнуло в моїй голові.