Щоденник забувшої | Гаррі Поттер

8.

Під кінець чергового уроку з Ґрейнджер в мене починала гудіти голова від такої кількості інформації. Нехай декілька разів в мене й вийшло протестувати певні заклинання, але навіть в найпростіших з них я була взагалі невпевнена. Та і в теорії я теж плуталася, нехай і старалася, як могла. Коротше, "10 хвилин" як завжди тягнулися цілу вічність, тому як тільки я покинула кабінет, то була жахливо втомлена. В мене майже злипалися очі, бо вчора я не спала майже всю ніч через те, що намагалася зробити домашнє завдання і для основного курсу, і свого додаткового. Це б зайняло набагато менше часу, якби я знала цей матеріал вже давно. Та зараз від власних думок мене відволікли близнюки Уізлі, які стояли майже під самими дверима.

— Ее, привіт. Ви на мене чекаєте тут? - Трохи ніяково спитала я. Їх допитливі погляди ніби натякали на щось, але я не розуміла на що саме.

— Можна сказати і так. Просто цікаво було дещо спитати..

—..А саме як проходить твоя додаткова підготовка. - Вони знов закінчили речення разом. Але зараз від втоми це навіть не вражає мене, а я просто уважно їх слухаю.

— Після уроків приходжу сюди й вчу всі базові знання, які вам вже давно відомі. А що, вам теж потрібне повторення? Вам же ніхто пам'ять не стирав. - Трохи нахмуривши брови, сказала я. Я намагалася пройти далі коридором, прямо натякаючи що розмова закінчена, але вони повністю перекрили мені вихід.

— За 10 хвилин? Якось дуже Герміона швидко в тебе пхає знання, особливо коли ти виходиш так швидко, та ще й вижата, як лимон. - Слабко усміхаючись, промовив Фред. І тут до мене нарешті дійшло. Вони почали здогадуватися. Треба було терміново перевести тему.

— А ви що, слідкуєте за мною у вільний час? Яка вам різниця, як саме і з яким темпом я навчаюся? - Піджала губи я, дивлячись на них обох. Напевно, моя розгубленість все ж видна прямо на моєму обличчі.

— Ми не слідкуємо за тобою. Це не в нашому стилі - ходити за тобою по п'ятам та винюхувати все, що бачимо пов'язаного з відомою Паркер. Просто досі шукаємо вільний кабінет, а цей, виявляється, вже який день зайнятий..

— Нащо вам власний кабінет? Підете працювати в Хогвартс?

— І вчителями якого предмету ти нас бачиш?

— Хіба що спеціалізації дурнів.

— Просто потрібне місце, де ми б могли додатково займатися зіллєварінням. Правда, Фреде? - З широкою усмішкою сказав один з близнюків, переставши дивитися на мене. Нарешті розмова таки перемкнулася на них.

— Оо, звичайно, Джордже. Ханна, а ти знала, що ми у Снейпа улюблені учні? Спитай в нього якось: "Професоре Снейпе, чому ви любите мене менше, ніж близнюків Уізлі?" - І він почав сміятися, переводячи погляд на мене, але мене вже не було на попередньому місці. Поки вони не бачили, я швидко встигла вислизнути з їх компанії та юркнути в бібліотеку, де я б могла спокійно сховатися від них. Хоча б до завтрашнього дня, чи коли вони знов мене зловлять з питаннями. Ніби знають, що питати треба саме про те, про що я маю мовчати.