Арктика сімнадцять

Арктика - 17

 Фібі сиділа за комп'ютером. Чекала. Спостерігала. Щойно створена програма проводила пошук супутників на орбіті. За допомогою них дівчина хотіла отримати дані їх функціоналу і по можливості зв'язок з іншими людьми на планеті. На екрані виднілася темна площина по якій переривчасто пролітали білі та зелені квадрати. Це були супутники, які отримували радіосигнал.

Дівчина зігнулася, щоб побачити більш детальну інформацію. Вона не помилилася — товстою синьою крапкою дійсно була її станція. Хоч і зруйнована вона могла приймати радіосигнал від контейнера. Фібі не сподівалася, що хтось там вижив. Однак десь всередині їй щось не давало спокою. Можливо то був людський інтерес. Вона оглянулася — в контейнері було порожньо. Дівчата вже пішли в печери, а Рекс пішов зводити своє обладнання. Почала писати повідомлення: "Якщо хтось живий на станції — повідомляю контейнер приземлився згідно з заданим планом і повністю функціонує". "Відправити повідомлення?". Натиснула "Y". Повідомлення відправилося.

Сканування супутників завершилося. Всього їх було вісім, над нашим сектором. Дівчина присунула стілець, на якому сиділа, ближче й почала розбирати інформацію кожного супутника. Її цікавив один — супутник зондування поверхні. Знайшла. Зрозуміла що він чужий, як тільки їй заборонили доступ до нього.

- Нічого нічого, зараз відновимо — дівчина прикусила нижню губу і почала строчити випробувані команди.

Довго вона сиділа за своєю "іграшкою". Кілька разів до неї приходив Рекс — приносив щось перекусити, дивився на незрозумілі для нього коди, купу відкритих вкладок. З часом він пішов спати так і не побачивши як Фібі перемогла власників того супутника і пробилась крізь його захист.

- Агов, Рекс, погля... нь...

Він міцно спав у своєму ліжку, непомітно хропів. Фіб теж захотілося спати. Вона ще раз передивилася жахливу мапу території, яку покривав супутник, і натиснула на завантаження. Хоч і жахливої якості, але може знадобитися. Встала зі стільця. Боліло ззаду. "Варто щось м'яке завтра підставити..." - подумала вона потираючи затерплу частину.

Вогники космосу кликали її, танцювали. Фіолетові, червоні та білі, вони були теплими. Хотілося їх торкнутися, обійняти. Вони наближалися і тікали якомога далі. Фібі пливла в густій темряві. Вслід за вогниками. З часом з'явилися зелені та блакитні. Вони пливли позаду, не наближалися й не віддалялися. Розгублена вона не знала за якими пливти, аж раптом в глибині темряви її покликали. Попливла. Вогники терлися об неї — відчувалося гаряче тепло. Раптом, вона падає. Абсолютна темрява поглинає її, вогники не встигають її наздогнати. Не розуміла чи вона зупинилась, чи все ще падає. Все було таким плавним. Навіть не було зрозумілим — вона падала спиною чи животом, але точно знала, що вниз. Абсолютна темрява. Повільно вона опустилася. Відчула, що лягла спиною на найм'якішу траву. Стебла світилися рожевим, були товстими та надзвичайно м'якими. Ніби шовком терлися об її шкіру. Земля світилася рожевим. А в небі абсолютна темрява і вогники, які танцювали серед небес...Чудовий сон...