Арктика сімнадцять

Крижані печери 3

 - Легше, легше тягни! Відірвеш!

- Може маєш чим змастити? Або взагалі його зніми.

- Зняти? Ні... не хочу торкатися своїми шкарпетками цієї крижаної скелі... Брр... Спробуй ще раз.

Фібі прийнялася ще раз тягти Рекса за руку. Його черевик, разом з ногою, застрягли у вході в печеру, тому Рекс висів у дивній формі. Червоноволоса тягнула його за руку з силою яку мала, але нога добряче застрягла, або просто Рекс був заважким.

- Слухай... - зціпивши зуби говорив Рекс. - Припиняй... думаю, краще відстрелити ту ногу...

- Не драматизуй — вона полізла в щілину проходу — Зараз... як воно відчіпляється... Ось. Витягуй.

Чоловік потягнувся вперед й впав животом на холодну скелю, завив.

- Чого ти? Ногу витягнули, зараз дістану твій черевик. - спокійно сказала Фібі.

- Холодно — бурмотів все ще лежачи на животі — Ще й губу розбив...

- Як ти сюди перший раз проліз?

- Ніяк... Я просто посвітив ліхтариком і побачив, що тут є печера...

- Он воно як. На, вдягай черевик. Годі лежати, підіймайся!

Рекс вперся долонями в холодну поверхню печери. Віджимання не були його найкращою стороною, тому з важкістю він лише трохи підвівся й перевернувся на бік, щоб впертися тілом в камінь і підійнятися. Протерши губу він відчув, що вона не розбилась і йому те лише здалося. Сівши на той холодний камінь він прийнявся вдягати свого черевика.

Дівчина оглядала печеру. Світила ліхтариком по стінах й в глибоку темряву. Печера утворювала купол на вході і йшла в глибину скелі, біля якої був їх контейнер. Фібі набрала в груди повітря і видихнула.

- Ти помітив? - запитала.

- Що?

- Тут... тепло.

- Хіба? В тебе є чим виміряти?

- Ні, але подихай. Ось, бачиш, зазвичай утворюється хмарка з теплого повітря, а тут її не має.

- Хм... А й справді... Ну, все ж я відчуваю що тут так само як і ззовні.

Настала тиша, яку через кілька хвилин порушили.

- Що ж, — Фібі посвітила ліхтариком на Рекса — Ходімо?

- Чекай, зараз, тільки-но прив'яжу мотузку до цього сталагміту... Чи сталактиту? Чим ти є... Все. Ходімо.