Пригощаючи вином / 将进酒 / Qiang Jin Jiu

Розділ 18. Печення осла

Автор арту: невідомий.

{ Том 1. Я був міністром у вигнанні }

Попередження: у розділі присутні сцени жорстокого поводження з тваринами.

Тому якщо ви емоційні, не рекомендуємо вам читати цей розділ!

      Мовчання Сяо Чиє тривало пів місяця, допоки від Дзі Лея не прибула звістка, що інформувала про завершення розв'язання питання щодо військового полігону. Не марнуючи часу, командир, прихопивши з собою Чень Яна, одразу відправився особисто оглянути місце.

      Це був шматок пустки. Раніше ця територія являла собою місце для масових поховань, та з часом платформу для страти (1) було перенесено до іншого місця, через що тут стало зовсім порожньо.

(1) Як правило, це була піднята дерев'яна платформа або сцена, де проводилися страти шляхом обезголовлення.

— Хоча гора Фен стоїть між нею і містом, — спустившись з коня, Чень Ян оцінив територію і продовжив: — Це все одно надто далеко.

— Ми маємо виїхати за три години до світанку, щоб дістатися сюди, — Сяо Чиє наставив батіг на один кінець. — Ми повинні гарно пригостити тих хитрих старих з Відомства робіт, щоб зібрати трохи матеріалів і мати змогу заповнити цю сторону. Поки ж доведіть її трохи до ладу і цього вистачить. Це місце таке віддалене, що сюди не дістанеться навіть патруль Восьми Великих Навчальних Дивізій.

— Командире, щоб ми витрачали гроші на них, — сказав Чень Ян. — Я навіть не можу сказати наскільки це бридко.

— Роби що треба, навіть якщо тобі бридко, — відповів Сяо Чиє. — Навіть якщо вони присядуть на наші голови, щоб вимочитися на нас, ми все ще маємо облаштувати це місце.

— Добре, — помітивши настрій командира, Чень Ян не наважився сказати ні словом більше.

     Сяо Чиє залишався до вечора, перш ніж відправився на своєму коні назад. Коли він увійшов до міста, то побачив охоронця Лі Дзяньхена, який чекав на нього біля входу.

— Щось сталося? — стримуючи коня спитав Сяо Чиє.

      Охоронець вклонився: