Літери на білому тлі

II

Після сніданку у нас розпочався звичайний день. Хтось сидів, грав із конструктором та мозаїкою. Хтось читав книжки. До когось прийшов масажист.

Палич з'явився на роботі ближче до десяти та з пляшкою пива в руках.

– Привіт, молодь! – радісно вигукнув він.

- Сволота ти, Палич, - позіхаючи, промовив я.

– Чого? – здивувався Палич.

– З пивом на роботу. Не можна ж, – відповів я.

- Це ти про себе? - запитав він і простяг мені пляшку. - На, ковтни.

Легкий запах хмелю так і манив, хоч у глибині душі я розумів, що якщо Ірина Олексіївна побачить, отримаю я по шапці. Палич тут так, фахівець із дрібного ремонту, йому пити можна. А я з підопічними контактую, нема чого на них перегаром дихати.

– Та гаразд, Олексіївни немає, – усміхнувся Палич.

Спокуса була велика і я, навіть не подивившись на всі боки, схопив пляшку і приклався до неї. І в цей момент з іншого кінця коридору почувся голос Ірини Олексіївни.

- Палич, знову санітарів мені споюєш?!

Я аж захлинувся. Пиво піною пішло з-за рота та пляшки. Швидко повернувши пляшку Паличу, я прокашлявся, виплюнувши все пиво на підлогу.

– Сергію, Сергію, – похитала головою Ірина Олексіївна. - Начебто великий хлопчик, а від пива плюєшся як малолітка. Швидко взяв ганчірку, і щоб за хвилину цього хмільного озера тут не було.

Швидко кивнувши, я побіг за ганчіркою. Ірина Олексіївна людина настрою: може й так, легко відчитати, а зможе і цілу лекцію прочитати.

Палич, допивши пиво, рушив у своїх справах. Він-то один на весь притулок, так що роботи вистачає.

А я пішов мити підлогу далі. Поки наші підопічні перебувають у спільній кімнаті, ми драїмо їхні кімнати. Взагалі-то, нас у зміні має бути чотири – шість осіб, але зарплата у нас не велика, а роботи повно, охочих працювати не так багато.

Прибирання, обід, тиха година. Пару годин тиші та спокою.

- О, як я втомилася, - блаженно розтягнувшись на невеликій тахті, сказала Марина. Я кинув свої кістки у старе крісло. Меблів у нашій кімнаті відпочинку небагато. Стара тахта, притягнута кимось із дому. Пара крісел, що так само бачили види. Медичний стелаж з фарбою, що облупилася. Декілька старих тумб. І килим. На підлозі валявся вицвілий килим. Малюнок уже було не розібрати, але щороку перед новим роком Марина змушує мене з Паличем його вибивати. Толку від цього нуль, бо пил уже вріс у цей килим.