Літери на білому тлі

XV

– «Сповідь садівника», – прочитала заголовок статті Марина. – А фото, капець, – вона посміхнулася, дивлячись на погано надруковану в газеті фотографію.

– Ти читай, читай! – нетерпляче мовив я.

– Ага, поїхали! - сказала вона і почала читати статтю. Статтю, написану про мене! Круто!

- Є професії, у представників яких навряд чи хто візьме інтерв'ю, - читала Марина. - Їх намагаються не помічати. Деякі навіть вважають їх ганебними. Але вони є. До таких професій належить і санітар у притулку для інвалідів.

Дівчина репортер, яку я вже згадував, написала свою статтю. Щоправда, часу минуло чимало, але все одно. Краще пізно ніж ніколи.

– Сьогоднішній наш герой Сергій працює санітаром у притулку для інвалідів. Ви, можливо, вже чули про цей притулок. Багато видань писали неприємні статті про цей заклад. Ми ж вирішили не акцентувати на скандалі, що розпалюється в мережі, і поговорити з персоналом. «Сергію, добрий день, розкажіть про себе». «Доброго дня! Ну що казати, працюю санітаром у притулку вже близько п'яти років. Ні, трохи більше чотирьох. Так, трохи більше чотирьох років. У принципі це все». Багатослівний! – останнє слово вже було повною відсеб'ятиною Марини.

– Попрошу утриматись від коментарів! – жартома задерши підборіддя, відповів я.

– Ага, – скептично відповіла Марина та продовжила читання. – «Добре, розкажіть про те, як ви стали санітаром. Робота не найкраща у світі». Це точно, не кожен піде лайно вигрібати за копійки.

– Та ти читай! – вже обурився я. – Або віддай газету, я сам читатиму! - заграбастала газету, навіть толком фотку не дала розглянути.

- Гаразд, гаразд, - паснула вона. – «Робота як робота. Немає в ній нічого незвичайного. А потрапив сюди, можна сказати випадково. Знайомий попросив підмінити його на момент від'їзду з країни. Я тоді якраз роботу втратив, скорочення, от і погодився. Тимчасова робота перетворилася на постійну», – прочитавши це, Марина залилася сміхом.

- Ти чого? – здивувався я.

– А ти майстер! – крізь сміх вимовила вона. – Так заливати! І дівчисько повірило?

– А що я заливав? – запитанням на запитання відповів я. - Трохи прикрасив.

- Зовсім небагато!