Під покровом ночі

Розділ 48

Вона лежала там, у тиші свого ліжка. Тіло було слабким, а душа плавала в морі самотності й нудьги. Здавалося, минула ціла вічність відтоді, як її витягли з холодних, крижаних вод, що ледь не забрали її життя, і хоча минуло лише кілька днів відтоді, як вона прийшла до тями, їй здавалося, що минули роки.

У повітрі витав аромат трав, різка суміш шавлії та чебрецю, покликана відганяти прохолоду, що опанувала тендітну фігуру Аннель. У кімнаті було мало місця, лише кілька предметів меблів займали простір, відкидаючи глибокі тіні на кам'яні стіни.

Моторошну тишу порушувало лише її важке дихання, хрипке і слабке. Їй було обтяжливо усвідомлювати, що вона прикута до ліжка, не може рухатися через біль у всьому тілі і жити, як раніше.

Свічки мерехтіли в тьмяному світлі, відкидаючи дивні тіні на її обличчя, поки вона занурювалася в спокійну дрімоту. Аннель мріяла про свободу, про перегони верхи на Сігурді полями під яскраво-блакитним небом, про волосся, яке майорить на теплому вітерці.

Але коли вона прокинулася, її сни розчинилися в небутті, обрушуючи реальність. Аннель почувалася такою самотньою, такою відрізаною від світу, і ніщо не могло полегшити постійний біль, що її з'їдав.

Хвилини перетворювалися на години, години – на дні, а вона все ще залишалася прикутою до ліжка. Вона жадала, щоб Рістор знову прийшов до неї, посидів поруч і дав розраду в розмовах. Але єдиним звуком, який вона чула, був віддалений стукіт копит і іржання коней, постійне нагадування про життя, яке вона на якийсь час залишила позаду.

Аннель занурилася в роздуми, безцільно блукаючи думками.

Вдень у її двері постукали. Ейнолд ступив у глиб кімнати, розглядаючи знайому убогу обстановку.

— Привіт, - повільно сказав він із добрим обличчям і ніжними очима.

Аннель більше не була самотня, більше не була загублена в холодних, темних тінях свого життя, та ось тільки вона не відчула проблиск надії, іскру життя всередині себе, яка давно згасла.

— Привіт, - відповіла вона вже своїм здоровим голосом.

— Як твоє самопочуття?

— Я не дуже добре почуваюся, - відповіла Аннель, — але я справляюся.

— Знаєш, коли я був маленьким, я постійно хворів, - сказав він із усмішкою. — Але моя мама завжди заспокоювала мене історіями. Так я й полюбив читати книжки.