Під покровом ночі

Розділ 14

Аннель мовчки взяла тацю з вишуканою вечерею і попрямувала в покої, де на неї чекала тільки одна людина. Таємничий незнайомець у капелюсі з червоним пером. Усі інші мешканці садиби теж вирішили сьогодні бути відсутніми на вечері. Навіть господиня, цілком здатна надати свою чарівність будь-кому, хто мав хоч краплю розуму, вважала за краще прийняти їжу у своїх покоях.

Аннель, безумовно, не хотілося нишпорити по садибі в пошуках кімнати одного з її мешканців. Нескінченні коридори панського будинку вселяли в її серце дим згасаючої пожежі, яка душила її всередині. Зустріч з Екакою тільки посилить її емоційний стан, і самотність у темряві сприймалася вдвічі обтяжливо й боязко.

Аннель насторожував Рістор. Вона відчувала на собі його погляд і знала, що він спостерігає за нею майже щосекунди, коли вона перебувала в садибі. Аннель не сперечалася з тим, що він справді майстерно володів навичкою спостереження. Навіть вона рідко могла зрозуміти, коли він дивиться на неї.

«Це його робота», - щоразу нагадувала собі Аннель. Головне, щоб він не дізнався, хто вона така і чому тут.

Аннель постукала у двері однієї з кімнат на другому поверсі. Вона бачила чимало таких дверей тут. У неї навіть виникло відчуття, що, якби не війна або якби господиня хотіла підзаробити на блукачах, вона могла б влаштувати тут неабиякий бордель чи заїжджий двір. Місця вистачило б на кілька сотень відвідувачів, а грошей було б валом.

Але це було не в характері господині.

Аннель відчинила двері й ступила в темряву. Запах пилу вдарив їй у ніздрі, і вона примружилася, намагаючись щось розгледіти в напівтемряві. Поставивши тацю на підлогу, Аннель витягнула руки перед собою і почала акуратно рухатися в пошуках вікна. Дошки застогнали від її кроків. Незабаром її рука намацала щільну штору і смикнула її. Промені призахідного сонця одразу ж проникли в кімнату. І Аннель побачила, що приміщення було давно занедбане. У кімнаті клубочився пил.

Аннель попрямувала до таці, заставленої різноманітними стравами. Вечеря може швидко охолонути, а їй ще треба було обійти кілька кімнат.

Дошки знову пронизливо застогнали, немов неспокійний плач незадоволеного немовляти. Цей звук чомусь різав слух.

Аннель була посеред кімнати, коли підлога впала. Крижаний гуркіт рознісся на десятки ярдів у всіх напрямках. І Аннель застогнала, відчуваючи моторошний біль у всьому тілі.