Під покровом ночі

Розділ 45

Посуд гримів на кухні. Нескінченні потоки води пустилися в танок із цією какофонією.

— Ти коли-небудь відчувала наближення смерті?

Аннель сиділа на краю столу, похитуючи ногою і кусаючи на рідкість соковите й солодке яблуко.

— Якщо ти не прибереш свою дупу зі столу, то наближення смерті відчуєш ти.

Аннель закотила очі. Вона відкусила великий шматок від яблука, шумно хрумтячи і не зводячи очей з Ілітеї. Стара служниця, здавалося, не звертала уваги на шум, старанно працюючи над посудом.

— Хіба це складне питання?

У відповідь тиша.

— Скоріше, незвичайне, - додала вона, крутячи в руках надгризене яблуко.

— Кожен із нас це відчуває, - почала Ілітея, прибираючи мокру тарілку вбік. — Дехто передчуває, що Владика Смерті схопить їхніх близьких, дехто стикається з ним неминуче сам, а дехто і те, і інше. Жива істота переживає незрозумілий переляк у такий момент.

— У всіх же є страхи, чи не так?

Стара діва кивнула, вдивляючись у мильну воду.

— Той, хто не відчуває страху, або дурень, або невіглас, який не пізнав ні блаженства життя, ні тіні смерті.

— А ти віриш у духів? - Аннель підняла брови.

Ілітея продовжувала мити посуд. Але злодійка відчувала: її погляд був відчуженим. Через мить служниця сказала:

— За час життя в поселенні, де я народилася і провела меншу частину життя, я бачила і відчувала речі, які неможливо пояснити людськими законами.

Аннель усміхнулася.

Вона прикидалася, щоб дізнатися більше важливої інформації. Кому ж найбільше захочуть розповісти і щось довести, як не дурневі, що нічого не розуміє?

— Мені важко повірити в такі речі, - сказала Аннель, відкусивши ще шматочок яблука.

Ілітея усміхнулася.

— Віра не змінює реальності, - сказала вона мудро. — Духи існують незалежно від того, віримо ми в них чи ні.

— Але іноді те, що ми бачимо, не завжди те, що є насправді.

— Колись ти опинишся серед володарів магії та духів. Буде цікаво подивитися на вираз твого обличчя.