Під покровом ночі

Розділ 16

Почувши схвальний вигук з-за дверей, Аннель увійшла. Вона поставила тацю з печивом та чаєм на стіл Ейнолда й озирнулася.

Високі стелі, прикрашені витонченими різьбленими балками, додавали шику та вишуканості покоям. Крім того, усередині кімнати було затишно і світло завдяки високим вікнам, що пропускали приємне сонячне світло. Вікна були прикрашені дорогими фіранками, а повітря наповнене ароматом запашних квітів.

Аннель не змогла втриматися і вирішила зазирнути в сусідню кімнату. Ліжко було прикрашене оксамитом і м'якими подушками, а на ньому – золоті різьблені відколи, які дарували відчуття витонченості. У спальні також були розміщені розкішні пледи та широкі штори, які забезпечували затишок.

Ось уже через дверну арку, Аннель помітила невеличку читальну залу, де вона відчула злагоду і внутрішній спокій. М'які крісла та затишне світло дозволяли насолоджуватися книжками й забути про нудні справи. Тут можна було розслабитися і відпочити душею після важкого дня.

Великі шафи в спальні, витягнуті до стелі, були ідеальним місцем для зберігання особистих речей і пожитків. Усі меблі в кімнаті були з темного дерева і прикрашені елементами золотого візерунка. На стінах висіли картини майстрів живопису, додаючи кімнаті унікальності та елегантності.

— Я думаю кілька картин зняти, - звернувся до неї веселий голос Ейнолда. — Вони застаріли, не вписуються в це середовище, та й мені нудно на них дивитися. Я можу передати тобі кілька, якщо хочеш.

— Буду вдячна, - відповіла Аннель, повертаючись до столу з чаєм і печивом.

Ейнолд пішов за нею.

— Комната в східному крилі садиби, вірно? Чи я щось плутаю? - Ейнолд усміхнувся.

— Я тепер живу в будинку для слуг разом з Ілітеєю.

Після молитов до богів Акантха наступного дня попрямувала до господині й попросила в тієї дозволу жити з Ілітеєю. Одна лише думка про те, що Екак добереться до неї уві сні, лякала її.

— Ось як, - протягнув Ейнолд, задумливо потираючи гладке підборіддя і стежачи за тим, як майстерно Аннель наливає чай у чашку.

Його заворожували її руки. Такі тонкі, мініатюрні, тендітні. Але під його пильним поглядом вони почали тремтіти.

Ейнолд перевів очі на її обличчя, що частково закривали пасма світлого волосся, які вибилися. Вона була милою для нього. Навіть якось у думках не вкладалося в Ейнолда, що вона так грубо розмовляла з його матір'ю, коли та зав'язала розмову про Невидимі Перев'язі.