Гаррі Поттер / Нова Володарка

Глава 21

Дельфі  швидко плюхнулась на бік з  чоловіка, як тільки відчула, що всі їх «справи» завершені. Не перестаючи глибоко дихати, вона дивилась стелю. Луціус відчував що його Дельфі знову поряд, і це саме те, чого йому так не вистачало весь цей час. Без сумніву, він більше ніколи не хоче її втратити, проте чоловік все ще переймався з приводу Кравча і того, що той занадто близько, і сам Мелфой ніяк не може контролювати їх спілкування.

Дельфі швидко вскочила з ліжка, перериваючи думки аристократа, коли піднімала з підлоги свою сукню.

- Ти куди? – Засмучено та здивовано спитав він. – Я думав ти залишишся на ніч.

- Вибач, я маю йти, – відповіла Блек.

- Зоре моя, щось не так?

Мелфой не бачив обличчя дівчини, і в цей момент вона широко розплющила очі та натягнула на себе широку посмішку, повертаючись в сторону до коханого.

- Ні.. Ну ти ж знаєш, що коли я з тобою я найщасливіша жінка в усьому світі. Просто… просто мені потрібно повертатися в Гоґвартс.

- Ну може одну ніч? Я так скучив….

- Ні-ні…. Я не можу. До того ж, через декого, теперь весь Гоґвартс знає, що в мене День Народження. – ідучи в сторону ванної кімнати, зауважила брюнетка. -І, щоб ти не сумнівався, мене прийдуть всі вітати, а де я?!

- Зі своїм коханим, – посміхаючись відповів Мелфой. – Чи це для тебе не важливо?

Блек знову повернулась та здивовано подивилась на чоловіка, піднімаючи свої тонкі брови.

- Прекрасно, тобто мені так і сказати: «зі своїм коханим, батьком нашого однокласника, а по сумісництву моїм братом»? Мені так всім пояснити де я? М? Луціусе?

- Дельфія! Ну перестань. Не буде тебе ніхто шукати.

- Батько за такі пр#йоби мене не похвалить. Тобі проблем мало?

Мелфой закотив очі, прибираючи своє волосся назад.

- І коли ти встигла стати такою серйозною!

- Після того, як мені довелось одній розгрібати свої проблеми.

- Від сьогодні всі твої проблеми магічно стають моїми.

Дельфі продовжувала дивитись на Луціуса, але, нічого не сказавши, вона просто пішла вперед, аби все таки прийняти той триклятий душ.

Ввімкнувши майже кип'яток, вона стояла під струменями води та думала про все, що відбувається. Вона чомусь не відчувала себе щасливою, як це було раніше після чергового примирення зі своїм коханим. Всередині була якась страшенна крижана порожнеча… Яку дівчина намагалась заповнити кип'ятком, що обпалював її шкіру. Але чомусь тепліше від цього не ставало.

«А Барті? Чому він так вчинив? Чому брехав мені? Ми ж навіть парою не були… В чому я тоді звинувачую його? І давно це в них все? Чи він одразу був з нею та зі мною. Але перемогла вона… Що би я не робила, вона виявилась кращою за мене. Мені здавалось… ні я відчувала, що не байдужа йому! Його погляд… нам було так весело, я відчувала себе в безпеці і не боялась бути засудженою ним. Він розумів мене, він відчував коли мені погано, навіть якщо я посміхалась. Невже це все було грою? Але навіщо? Я так хотіла аби він відчув як це боляче, і… все це з Луціусом, але йому взагалі було чхати. Пішов напевно до своєї кішки драної… Чому тоді біг за мною? Боявся, бояяяявсяяя що я все розповім батьку, про нас, про все. Всі вони боягузи.. Мелфоя як перекосило, коли він дізнався чия я дочка. Чому я не народилась в звичайній родині? Чому? Де б в мій День Народження мені дарували не надихаючу промову на майбутні вбивства, а торт зі свічками, подарунки. Де всі збиралась би за великим столом не для того, щоб обговорити як вирізати пів магічного світу, а просто поділитись світлими планами на майбутнє…»

- Зоре моя, в тебе там все добре? – Несподівано стукіт в двері та голос чоловіка обірвав нестримний потік думок Дельфії.

- Так,– відповіла вона. – Так…

- То може відкриєш двері? Я б до тебе приєднався.

Почувши це Дельфі швидко виключила воду та потягнулась за рушником. Вона вдяглась та відчинила двері, проходячи повз аристократа.

- Як це розуміти!? – Роздратовано кинув Луціус.

- Я хочеш, Луціусе,- задумливо відповіла вона. – Але мені правда час.

Приголомшений та спантеличений, блондин стояв та спостерігав за тим, що відбувається. Він не впізнавав свою кохану, хоча вона від цього не ставала менш прекрасною для нього, ні. Навпаки - в ній з'явилась якась внутрішня сила, якась… незалежність… Те, що колись так зацікавило чоловіка в ній.

- І коли чекати на тебе знову? – Спитав він у жінки, яка знаходилась вже майже біля виходу.

- Я відправлю тобі поштову сову, – відповіла Дельфі, грюкаючи за собою дверима.

Мелфой розвів руки в сторону та поклав долоні собі на пояс.

- Ну і як я маю це зрозуміти?

В цей час Дельфі йшла коридорами, направляючись до ще одного виходу. Вона сама не знала як все це розуміти. Тому і не могла нічого відповісти. Тож вирішила просто залишити його разом зі своїми думками. Корисно буде. Та і до того, в Гоґвартсі дійсно можуть її шукати, це наразі єдине місце куди Блек реально хотілось повертатися… Але чому? Адже все її перебування там - така сама брехня….

Нарешті наблизившись до виходу, дівчина дістала свою магічну паличку та взмахнула нею, аби трикляті двері відчинились. Не дивлячись на темряву, вона одразу впізнала силует Кравча, який сидів на сходах і мило з кимось спілкувався, регочучи як єдиноріг.

« От гидота» - Одразу ж промайнуло в її голові.
Зеленооока швидко промайнула повз нього, спеціально зачіпаючи чоловіка ногою, але не звертаючи на нього уваги.

Барті одразу ж поглянув на брюнетку і проводжав поглядом до того моменту, поки її силует не розчинився за горизонтом, навіть не зважаючи на те, що Паркінсон щось йому там казала.

- Барті?

- М? – На третий раз відповів він, не повертаючи голови та все ще не зводячи очей з вже порожнього коридору.

- Мені здавалось що ви разом.. Але якось…

- Тобі здавалось, – холодно відповів він.

З його обличчя зникли всі емоції: посмішка і здавалось якесь легке заспокоєння, яке він здобув після розмови з Пенсі. Кравч мовчки встав та пішов стежкою прямо в лісові хащі, які були не так далеко від маєтку.

Нічого не зрозумівши, Паркінсон просто сиділа на сходах, а згодом також вирішила повернутись до Гоґвартсу. Та все таки знайти Драко.

І наскільки ж права була Дельфі, коли казала про сюрпризи та святкування її дня народження зі сторони Герміони та Гаррі, котрі дійсно магічним чином пробрались до вітальні гуртожитку Слизарин та намагались знайти кімнату Дельфі з величезним тортом та з подарунками, які були запаковані в блискучі обгортки, а деякі з них навіть ворушились, наче в них було щось живе.

Але подиву цих двох не було меж, коли нарешті вони знайшли ту саму кімнату, але в ній виявилось порожньо.

- Так! І де вона може бути!? – Спантеличено спитав Гаррі, чухаючи свою потилицю.

Дівчина опустила руки, в яких знаходились подарунки та повітряні кульки, задумливо відповідаючи :

- Не знаю, Гаррі, не знаю…

- Я чогось не знаю? – Поглянувши на Ґрейнджер сказав Поттер, і розуміючи, що вона явно щось приховує. -  Чи не маю знати?

- Я думаю, про це не варто говорити. Пробач.

- Ну добре, – не дуже вдало приховуючи образу відповів він. – Не варто, то не варто. Просто раніше між нами не було таємниць. А зараз…

Але Ґрифіндорка перебила юнака не даючи йому договорити.

- А що зараз?! Що зараз?! Ви взагалі бачили як ви вдвох себе ведете?!

- Ми? – Остовпівши від такої гучної заяви, переспитав Поттер.

- Так ви! Рон постійно намагається налаштувати всіх проти Дельфі! Ігнорує всі прохання. Ти взагалі закрився від всіх. Не спілкуєшся, нічого. Ми взагалі ще друзі? Ми всі взагалі ще існуємо?

- Існуємо!

- В тому то і суть! Що ми просто існуємо.

- Я не розумію тебе, Гермі.

- Вибач. Поганий день…

Юнак подивився на подругу та поправив свої окуляри.

- І ти мене. Просто я не розумію хто є хто. І це… це мене лякає. Знаєш.. – Видихаючи повідомив він. – Мені здається, що серед учнів є Смертожери… і це…

- Мерліне! Гаррі! І ти за Роном! Можливо Дельфі і не взірець еталонної учениці Гоґвартсу, але….

- Ні! – Тепер вже перебив юначку Поттер. Це не Дельфі. Хоча і її батьки змушують мене сумніватися. Лео.. – Видихаючи повідомив той.

- Лео? Вона ж донька Сіріуса. Та і до того, ви з нею так гарно спілкувались з початку.

- В тому і суть! – Занепокоєно продовжив Ґрифіндорець. – Вона намагалась створити фальшиву дружбу, через неї я сварився з Джині! І… Так само швидко, вона віддалилась. Наче ми навіть не знайомі.

- Ти думаєш це привід для таких гучних звинувачень?

- Не впевнений, але вона мене бентежить, так само як і Мелфой, чий батько, на секунду, точно у служінні Волдеморта!

Почувши про свого колишнього, Герміона одразу ж опустила голову вниз та… просто промовчала.

А винуватиця всього цього «торжества», яка як раз спустилась до свого гуртожитку, навіть і не здогадувалась, що в її кімнаті на неї чекає «сюрприз». І, як виявилось, сюрприз був не один. Бо рапотово перед дівчиною постав ніхто інший, як Снейп, який мовчки стояв біля стінки та зливався з темрявою. І як тільки він зрозумів, що крокує саме вона, чоловік швидко зробив декілька кроків та опинився прямо перед панянкою.

- Мііісссс Блеееек! – Протяжно та суворо промовив той.

- Да щоб його! – майже викрикнула вона у відповідь. – Ви мене налякали!

- Це міг бути не я! – Так само суворо продовжив він! – Де вас дементори носять?! Засідання вже давно закінчилось, ви знову кудись поділись! Такої безвідповідальності я не бачив ще ніколи!

Дельфі гучно прицмокнула, закочуючи очі, тим самим демонструючи свою незадоволенність, але на цей раз панянка не стала мовчати та вирішила висказатись :

- Безвідповідально - це знати що Джині отримає щоденник та нічого з цим не зробити! Пропонувати бути партнерами, але при цьому лише ходіти та бубніти, не даючи жити ні собі ні людям! 

У відповідь на це Северус лише підняв брову та гучно скреготів своїми зубами.

- Я вже казала: мені не потрібні охоронці! Займіться справою! А не таскайтесь за мною по п'ятам!

- Де ви були!!? – Ігноруючи всі слова Блек, перепитав Снейп, чітко промовляючи кожну літеру.

- Там, де вас не було! – Єхидно огризнулась дівчина. – На все добре!!!

Брюнетка швидко рушила з місця, але чаклуна явно не влаштовувала така відповідь. Тому він продовжив слідувати за нею прямісінько до кімнати, де в цей момент все ще знаходились Гаррі та Герміона.

Відкриваючи двері, та помітивши, що чоловік все ще поряд, дівчина розвернулась та гучно вскрикнула:

- Досить за мною таскатись!!!!! Я же сказала!

Обличчя Северуса помітно перекосилось.

- Поттер?! – З погано прихованою огидою та здивуванням перепитав він, здавалось дивлячись на Дельфі.

- Зовсім тю-тю? – Крутячи пальцем біля скроні відповіла вона.

- Я дуже вибачаюсь, Професоре.. – несподівано пролунав голос Гаррі.

- Ми просто хотіли це… ну… - Мямлила вже Ґрейнджер, стискаючи в руках всі подарунки. – Привітати!

Вони вдвох явно не очікували такого перебігу подій. Хоч і в голові Герміони тепер ставало ще більше питань і ще більше висновків.

Ніч, вони вдвох… такі емоції… Куди ж тебе несе, подруго…

- Ви двоє! – Суворо промовив Снейп, тикаючи пальцем в студентів. – За мною! А ви, Міс Блек, кх… ще раз побачу вас в забороненому лісі - будете до кінця життя мити підлогу в Слизеринському туалеті!!!



21.2



Наступний день був не менш напруженим. Дельфі дізналась, що нещодавно проходив збір Ордену про який не сповістили жодного з тих, хто навчався в Гоґвартсі. І це не на жарт збентежило Блек. Невже вони спілкувались і про неї? І тепер просто ось так викинуть навіть нічого не пояснивши…

Герміона постійно думала про подругу і не знала, яким чином дізнатись правду. Вона хвилювалась і вже розуміла, що Дельфі буде мовчати до останнього. І в цьому дівчина почала винити себе. Бо одразу почала засуджувати її, казати що це не правильно. Дійсно, але Дельфі підтримала її коли та почала стосунки з Драко. Підтримала, допомогла і не засудила. Ґрифіндорка відчувала себе найгіршою подругою у світі!

Гидко себе відчував і Кравч. При чому від всього. І від того як вів себе з Лео, і від того що побачив в «виконанні» Дельфі. Так, Барті розумів, що між ними не було жодних обіцянок в вірності, але…. Та чому йому здалось, що він щось значить для неї?

«Але Володар… моя обіцянка одружитися. Дідько» - пролаявся подумки чоловік. Тупо вважати, що цей родич ховрахів одружиться на ній, а значить це прийдеться робити йому. Але чоловік не хотів так. Він був не готовий ставати її чоловіком лише тому, що так треба. Барті в принципі погодився на це все, бо..  та не важливо навіщо - суть від цього вже не змінити.

«Через ці кляті думки… навіть заняття проводити не можу. Наступний урок ще й у випускників. Може піти краще мандрагору послухати та вирубитись на пів дня. Мордочкою в підлогу!»

В самої Дельфі бажання йти на цей урок так само не було, тому вона вирішила скористатись можливістю та навідатись до Сіріуса, з яким вона давненько не виходила на зв'язок. Може ця блохаста його взагалі вже сконала за канікули, просто він сказати соромиться.

Але треба піти попередити про це Снейпа, адже він як завжди почне свою серенаду про те, що я його підставила та кудись здриснула.

Зайшовши в учбовий кабінет чоловіка, дівчина озирнулась навколо, але не побачила там нікого.

- Професоре Снейп? – Гучно окликнула вона, продовжуючи оглядатись.

Почувши що його кличуть, Северус одразу впізнав голос та вийшов зі своєї невеличкої кімнати, де  він зберігав трави.

- Міс Блек? – Здивовано переспитав він, дивлячись на неї та ідучи в її сторону.

- Ви один?

У відповідь той лише кивнув, стаючи напроти, та сховавши руки за спиною.

- Я трохи відійду. Хочу сходити до Сіріуса. Дізнатись…

- Ні! – Перебив той брюнетку, наче перерізаючи фразу.

Брови Дельфі одразу ж зібрались до купи, губи надулись, а руки зібрались в кулаки.

- Я вас не питала! А попереджала!

- Я сказав ні! – Знову суворо повторив він.

- Ой, коротше… - Швидко кинула в сторону чоловіка вона, розвертаючись та крокуючи назад до виходу.

Але Северус не планував так швидко відпускати її та покрокував слідом, наздоганяючи, та стаючи перед дверима.

- Досить вести себе як дитина! Ви нікуди не підете. Це небезпечно.

- Досить вести сєбе як дитина. – Повторювала вона, кривляючи чоловіка, майже прямо йому в обличчя. – Ви нікуди не підете, цє нєбєзпецьно.

У відповідь на що Снейп лише глибоко видихнув та підняв одну брову.

- Я попередила вас, щоб ви потім не розповідали мені, що через мене в когось проблеми. І ви не знаєте де я. Все. Дайте пройти.

- Ні. – Знову затвердив брюнет.

- Я все одно вийду. – Роздратовано крикнула вона, тупаючи ногою, та дістаючи свою магічну паличку.

Цього разу не витримали дві брови чоловіка. Він опустив погляд на паличку, потім на її власницю та, кепкуючи, відповів.

- Ось на це все я б навіть з цікавістю подивився.

Раптово двері позаду чоловіка відкрились і в них зайшла Ґрейнджер, в руках котрої була величезна купа книжок, які повністю закривали їй поле зору. Вона не очікувала, що Професор буде стояти так поряд, тому зачепила його та всі книги, як завжди, полетіли на підлогу. Піднявши голову, вона побачила, як Дельфі поправляє свій корсет. Перевівши погляд на Северуса, Ґрифіндорка помітила, який він став занепокоєний та швидко зрушив з місця, крокуючи вперед.

«Які ще докази потрібні?!» - Одразу ж промайнуло в голові шатенки.

- Професоре, я тут знайшла зразки про котрі я вам казала. Я вам не завадила?

- Ні, Міс Ґрейнджер, – зібравшись спокійно відповів він. – Але наступного разу, я би був дуже вдячний, якби ви навчились стукати в кляті двері.

Користуючись можливістю, Дельфі швиденько та тихенько підкралась до дверей промовляючи:

- Ну я вас коротше попередила. Гуд бай…

- Дельфія!!!! – Гучно промовив брюнет, але його вже ніхто не чув. – Давайте сюди свої зразки!!! – прошипів він вже до Ґрейнджер.

Блек думала, що неприємні розмови на сьогодні були точно завершені. Але це було її помилковою думкою. Бо на горизонті почав виднітись Каркаров, який як тільки помітив брюнетку, знервовано провів рукою по своїй бороді та перервав розмову з одним із вчителів, крокуючи до неї.

Побачивши це, зеленоока прискорила свій крок, аби уникнути розмови. Але в неї нічого не вийшло - чоловік швидко наздогнав її та гучно покликав, у відповідь на що Блек розвернулась, схрестивши руки та піднявши погляд на чоловіка.

- Я хотів поговорити. – Промовив він оглядаючись навколо. – Але, розумієш, не тут. Давай трошки відійдемо.

- Оу, відійти? З тобою? – Ошарашено промовила вона, не зводячи погляду з нього. – Я один раз відійшла. Пам'ятаєш?!

Ігор гучно прокашлявся, прикриваючи рот рукою, його очі бігали і сам він явно відчував себе дуже не впевнено.

- Саме про це я хотів поговорити з тобою.

- Дак ти ж говорив! – Помітивши його невпевненість, нахабно відповіла вона. – Повторювати не хочу, ти мені огидний,  при першій можливості я згодую тебе дракону. Можна вважати, що поговорили.

- Зачекай будь ласка. Я же не знав що ти, чи може ви. Кххм… Ну….

- А є різниця хто я? –  обрубала його мову вона. – Серйозно? Є різниця? Немає різниці скільки мені років, немає різниці що я не хотіла цього всього. За те є різниця чия я донька? Не хвилюйся, колись ми будемо з батьком пити чай, і я розповім йому про свій перший досвід. В нас дуже теплі стосунки.

- Можливо ми могли б якось домовитись?

- Домовитись? – Здивовано перепитала вона, оглядаючись навколо. – Я згодна.

Почувши це, Каркаров розплився в посмішці та підійшов ближче, у відповідь на що Дельфі зробила крок назад.

- То що ти хочеш?

Дельфі широко посміхнулась та швидко відповіла, одразу повертаючись спиною, та ідучи геть:

- Щоб ти здох! Здохнеш, все пробачу.

Як же їй було огидно з ним розмовляти, огидно це все слухати, розуміти, що вона така може бути не одна. Він просто користувався безпомічністю, наївністю, він знав, що за сиріт нікому заступитись і йому за це все попросту нічого не буде. А зараз він з усіх сил намагається врятувати свою сраку. І, як би хотілось їй дійсно мати такі стосунки з батьком, щоб вона могла прийти до нього і все розповісти, щоб він заступився за неї, захистив. Але…. В кращому випадку як вона вже і думала раніше, він попросить не витрачати його час на дурниці, а в гіршому скаже що вона сама винна в цьому. А казати щось матері.. Підписувати собі смертельний вирок. Як би вона хотіла познайомитись з тою Беллатрікс, яка була до знайомства з Волдемортом. Вона так багато чула про неї від Сіріуса….

Наршеті вона дібралась до маєтку як раз того самого Сіріуса та гучно постукала в величезні двері.

Дивно, але їх довго ніхто не відчиняв. І навколо було якесь дивне відчуття занедбанності, адже навколо будинку завжди було дуже затишно, доглянуто, а тут… купа листя, якогось не зрозумілого сміття. Да що тут коїться взагалі?

Постукавши ще голосніше, Дельфі нарешті дочекалась, і перед нею відкрились двері, але замість очікуваного дядька вона побачила Люпіна, який явно не очікував її тут побачити.

- Ремус? – Здивовано спитала вона, не переступаючи порогу. – Ти що тут робиш?

- В принципі, я можу задати тобі те ж саме запитання. – Чоловік простягнув руку, тим самим запрошуючи дівчину пройти в середину. – Але проходь. Ти тільки не лякайся. Сіріус зараз трошки… Ну сама побачиш. Ти ж до нього?

Дівчина лише кивнула головою в знак згоди та пройшла в маєток. Піднімаючись по сходах вгору, вона також помітила, що в ньому наче погасли всі барви, було багато павутиння та пилу.

Блек знала, що Сіріус знаходиться в кімнаті, тому умовно постукала та пройшла в середину, але побачене здивувало навіть її,  яка не дуже полюбляла прибирати та частенько влаштовувала гармидер в своїй кімнаті. Та і до того, після срачів Барті, Дельфі думала що її не здивує вже нічого. Але тут…

Чоловік лежав на ліжку, накритий ковдрою майже з головою, з під котрої виднілось заплутане кучеряве волосся. Але щоб пройти до того ліжка була потрібна явно мітла. Брудні речі вперемішку з тарілками в яких ще була недоїдена їжа, недопалки, через котрі на деяких речах виднілись пропалені сліди, купа пустих пляшок та розбиті бокали.

- Приїїїїхали – Продовжуючи розглядати це все, промовила вона.

І в мить Дельфі зрозуміла, що ще цього літа вона була за крок до такої ж самої картини. Чоловік же міцно спав, не реагуючи ні на що. Брюнетка пройшла в кімнату, крокуючи прямо по груді сміття, наблизившись до вікна, вона звільнила його від штор, запускаючи в кімнату сонячні промені. Відчувши це, Сіріус почав щось бурмотати з-під ковдри, але що саме це було Дельфі так і не зрозуміла, хоч і чисто інтуїтивно було ясно, що це щось не дуже культурне.

- Якого клятого покидька принесло в мою кімнату! – Викрикнув він, намагаючись натягнути ще більше на себе ковдру.

- Твою кляту небогу, дядечко. – Поправляючи своє волосся відповіла вона, підходячи до ліжка.

- Дора? – Не виглядаючи переспитав він. – Йди звідси, вагітним неможна дихати цим всім.

- Дуже холодно Сіріусе. – Схрестивши руки на грудях, повідомила вона. – Зачекааааай! Тонкс що, вагітна?!

Чоловік різко вскочив та сів на ліжко, дивлячись в сторону небоги. Але різкий головна біль розколов його голову здавалось навпіл.

- Дельфі? – Здивовано спитав він.

Вона підійшла до ліжка та скинула з нього все, що там знаходилось, сівши поряд.

- Дядечку, та що з тобою сталось?

Чоловік мовчки оглянув брюнетку, тримаючись рукою за свою голову.

- Сумнівні дні… - Хриплячи відповів він.

- Дні? Да судячи з цього всього місяці, не менше.

- Ти не зрозумієш, пробач мила, тобі краще піти.

- О Ніііі… - Хитаючи головою відповіла вона. – Ти зараз встанеш, сходиш в душ і ми поговоримо.

- Не треба, Дельфі! Не треба мене шкодувати, я заслужив це все… Найгірше що можне відчувати людина - це жалість! Я не хочу щоб мене жаліли!

Дельфі посміхнулась та накрила своєю долонею руку чоловіка.

- А ось я хочу… Вислухаєш? Я заплуталась… Ти єдина людина, яка приймає мене… та знає мої таємниці…

Почувши це чоловік помітно ожив, він поплескав свої щоки, намагаючись прийти в себе.

- Ти ще питаєш?! Що сталося?

- Спочатку душ, Сіріусе, я не можу сконцентруватись коли тебе можна виставляти на город замість опудала.

Чаклун підніс частину своєї сорочки до носа, та помітно скривився.

- Мда… ти явно маєш рацію. Почекаєш?

Дельфі продовжувала посміхатись та кивнула чоловіку у відповідь. Можливо було достатньо егоїстично зараз казати про свої проблеми, але Блек розуміла що про себе він точно нічого не повідає, а так… Можливо буде відчувати себе потрібним, та і вона як ніхто інший розуміла його стан.

Через деякий час Сіріус повернувся до кімнати і Дельфі, як і обіцяла, чекала на нього, сидячи на ліжку.

Чоловік був в махровому чорному трохи пухнастому халаті та витирав свою голову рушником.

- Нічого, що я в такому вигляді? – Трохи збентеженно перепитав він.

- Ні, набагато краще ніж було.

Брюнет крокував до племінниці, та сів поряд з нею.

- Мила, що тебе бентежить? Я давно не з'являвся, мені було дуже соромно.

- Я все розумію, Сіріусе. Я не знаю як розповісти тобі все. Але я так не можу.

- Все як є. Я зрозумію все. І обіцяю, що ніхто про це не дізнається. – Чаклун заглянув дівчині в очі, очікуючи її розповіді, але та не піднімала свій погляд, та мовчала. – Так, добре, давай тоді почну я. Луціус?

Дельфі невпевнено підняла погляд на дядька, та кивнула головою.

- Ми розійшлись, і майже все літо між нами нічого не було. Мені було дуже важко…- Намагаючись все пояснити, Блек навіть ковтала кінцівки слів і чоловік періодично не розумів, що вона взагалі каже – Але в моєму житті з'явився інший, проте я не можу сказати, що він прям з'явився - ми були друзями.

- Так, таааак, таааак. – Протяжно перебив той, намагаючись заспокоїти племінницю. – Ви були друзями, чииии, « нуууууу друзями», розумієш про що я кажу?

- Нуууу… друзями. – Безнадійно відповіла вона. Розумієш все було добре. Нам було так легко, весело, навіть коли ми сварились - це все не виглядало, як… я не знаю, якась трагедія. Але в одну мить він все порвав, сказав… - Дівчина перервала свою промову, опустивши голову та жадібно хапаючи повітря ротом, вона на емоціях ледь не проговорилась про його доньку і що вона є величенькою частиною її негараздів.

- Як я розумію, сказав він щось не дуже приємне…

Дівчина продовжила розповідати історію, звичайно підміняючи деякі моменти, наприклад як місцезнаходження в Мелфой Менорі, яке вона благополучно змінила на якийсь сумнівний заклад. Вона розповіла як зловила Барт, імені якого також звичайно не було названо, за брехнею та яким чином після їх розставання з Луціусом вона знову повернулась до нього. І що тепер відчуває себе загубленою, бо жодного з чоловіків втрачати вона не хоче, так само як і вірити жодному з них вона не може.

- Дельфі, – пролунав голос Сіріуса. – Я не хочу бути категоричним, але якщо чоловік сказав, що кохає іншу…

- То все? Так?.. – Тремтячим голосом відповіла вона. – Я розумію це головою, але все інше… Розумієш, я наче відчувала його почуття до себе, наче якісь вібрації крізь шкіру. Ну невже мені могло таке здатися?

- Можливо й не здалось, але почуття людей це дуже тонка річ: сьогодні ти по вуха закоханий в одну людину, а завтра ти зустрічаєш ту саму… І все, що ти відчував до цього виявляється обманом. Він вчинив чесно, повідомивши тебе про це. І це вже має заслуговувати на повагу.

- Значить… - Задумливо відповіла брюнетка. – Значить Луціус?

- О ніііііі. – Хитаючи головою майже вскрикнув він. – Ні! Ні! Ні! І ще раз ні. Це занадто погана ідея. Дельфі, чуєш мене? Ваші стосунки мали завершитись давно, а краще не починатись. Він жалюгідна людина. Він не здатен кохати нікого, окрім себе. Він зрадник по своїй натурі. І жінка для нього як трофей. І ти не звичайна жінка.

- Невже ти думаєш, що він зі мною тільки через батька?

- Більш ніж впевнений, мила..

- Просто розумієш, я відчуваю від Луціуса те, що він боїться мене втратити, незважаючи ні на що, в ньому щось змінилось.

Сіріус глибоко видихнув та поглянув на племінницю.

- Тобі і до цього здавалось, що той чоловік до тебе щось відчуває. – Почувши це Дельфі сердито звела брови. – Пробач,пробач. Я зрозумів. Знаєш… - Зробивши паузу, несподівано промовив він. – Слухай своє сердце. Колись я послухав оточуючих та втратив дуже важливу для себе людину. Я повірив тим самим оточуючим, а не йому і саме тоді, коли я зрадив не тільки його, але й самого себе… Я втратив все і всіх…

Блек заворожено слухала те, що розповідає їй Сіріус, колупаючи свої пальці.

- Я відчуваю лише те, що я дурна. Та ще й тягар для всіх.. І я не знаю де мені здається, а де дійсно правда.

- Та подивись на себе! Ти неймовірна. Ти вродлива, ти розумна, в тебе є сердце та душа. Знаєш… я б напевно дійсно віддав багато чого, аби моя донька була хоч трохи схожою на тебе. І ти можеш не сумніватись в жодному моєму слові!

Брюнетка ледь помітно посміхнулась та не піднімаючи голови промовила:

- Навіть з якщо вона буде йти в комплекті з Луціусом Мелфоєм?

Почувши це, чаклун поморщив носом та затвердив:

- Навіть з ним. – Зловивши на собі здивований погляд Дельфі, він в цю ж мить продовжив: - Ну, знаєш, тоді я б міг на всіх законних правах зламати йому руки та вирвати хребет а щееее..

- Так, так, таааак. Я зрозуміла, можеш не продовжувати. Давай залишимо йому і руки і хребет?

- Як забажаєш. – Посміхаючись відповів він.

- Слухай. – Нарешті залишивши свої пальці в спокої та впевнено піднявши голову гучно промовила зеленоока. – Чому нас не покликали на збір Ордену? Це все через мене? Я….

- Ніііі! – Не дослухавши до кінця, одразу ж перебив чоловік. – Звичайно ні. Справа абсолютно не в тобі. Просто все заходить в той кут..  коли мають вирішувати дорослі, а не діти.

- Мені двадцять один, Сіріусе. 

Чоловік почухав своє підпоріддя та кепкуючи відповів:

- Аргумент. – Він обережно просунувся до племінниці та обійняв її за плечі. – Дельфі, поки я живий, я завжди тебе захищу і ніколи не збрешу тобі. Ти можеш сумніватися в будь-кому, але прошу не сумнівайся в мені. Якщо щось буде не так. Ти дізнаєшся про це першою. Ти віриш мені?

Дельфі поклала свою голову на плече чоловіка та ледь чутно промовила:

- Знаю, я знаю що можу довіряти лише тобі.

В цей час, в класі на уроці Аластора Муді, як завжди панувала тиша та зосередженість. Як би там воно не було, учні щиро любити його заняття та відвідували їх з задоволенням, навіть не зважаючи на його суперечливий характер та схильність до бурхливих реакцій.

Чоловік як завжди вів свій предмет, але намагався не дивитись на студентів, він не хотів зустрітись поглядом з Дельфі, він взагалі жадав ніколи більше в житті не зустрічатись з нею. Але розуміючи, що це наразі не можливо, і він не може вічність стояти біля дошки спиною до всіх. Чоловік набрався сили, заспокоїв всіх своїх демонів та абсолютно спокійно повернувся до класу, ледь помітно пробігаючи очима по місцю Дельфі. І яким же було його здивування, коли біля Ґрейнджер він побачив пустий стілець. Не стримавшись він все ж таки промовив.

- Де Місс Дельфія Блек?

Але всі переглянулись між собою та, не знаючи що відповісти, потиснули плечима. Лише Герміона почала пояснювати щось нерозбірливе про погане самопочуття, нудоту та магічні боби. Виглядало це звичайно достатньо правдиво, враховуючи любов Дельфі до ласощів.

- Буде здавати екзамен туалету, – фиркнув він відвертаючись назад до дошки.

І така увага до сестри зовсім не порадувала Лео, яка чекала уваги як раз таки в свою сторону. Бо вважала, що вони з Барті не просто знайомі. І це все не на жарт її розлютило. Адже Кравч не те що не звернув на неї уваги - він навіть одне своє око не кинув в її сторону.

« А раз так, тоді і він фіг отримає навіть крихту моєї уваги» - Одразу ж подумала про себе Блек, опускаючи погляд в свій зошит.

А збентежена Герміона все дивилась по сторонам, намагаючись щось вишукати, але очі її все розуміли та знали. Драко… Вона часто дивилась на нього на уроках і дійсно хлопець абсолютно не виглядав щасливим. Він, звичайно, і раніше не світився від нього, але зараз… Здавалось його опустили в якийсь чан з зіллям та протримали там з десяток років.

« Можливо і дійсно він не кохає Пенсі? І… все що він казав правда - це бажання його батьків. Але… Але ніяких «але» і бути не має.» -

Ґрифіндорка швидко відкинула всі ці дурні думки та все таки замислилась, куди подівалась її подруга за яку останнім часом вона страшенно хвилюється. Та і на диво вчора Снейп навіть ніяк не покарав їх за те, що вони з Гаррі пробрались до чужого гуртожитку, погримзав декілька хвилин, та й закинув за комір до себе в башту.

І що він робив з Дельфі так пізно? Та, звичайно, все очевидно. Тут вже й сумнівів немає. Але не заставши їх, дівчина не могла бути впевнена на всі сто відсотків. Тому тут потрібно було йти на крайні міри.  Адже витягнути щось з Дельфі було просто неможливо!

Ось той хто дійсно на данний момент претендував на головне місце в серці Блек, місця собі не знаходив він думок, нервів, від своїх нав'язливих тривог з приводу їх стосунків. Луціусу зовсім не сподобалось те, як скінчився минулий вечір, а точніше йому сподобалось все, окрім того як Дельфі пішла, здавалось навіть уникаючи його.

Він не відчував від неї тої жаги, захопленності ним, не відчув того нерву, який завжди їх зв'язував, дівчина наче з ним, але її наче і не було. Раніше вона б знайшла мільйон причин аби залишитись , але вчора знайшла причину аби піти. Єдине що відчував Луціус це те, що якщо вона піде назавжди, то його життя закінчиться. Аристократу було дуже дивно ловити себе за цими думками, важко розуміти, що він дійсно відчуває. Не так він уявляв собі кохання. Ой не так. І чекати в нього часу не було, адже йому здавалось, що якщо він не вияснить з нею все сьогодні, і бажано зараз, ось прямо в цю секунду, наступного подиху не буде.

Нажаль не всі бажання Мелфоя могли виконуватись тільки по його бажанню, але він чітко розумів, що сьогодні вночі вона від нього точно нікуди не дінеться і вони вирішать все.

Від думок чоловіка відволік стукіт в двері. Після дозволу увійти, на порозі красувалась Джун з золотистим підносом, на котрому стояла невеличка чашка з ще гарячою кавою.

- Містер Мелфой. – Усміхнено промовила вона, стоячи неподалік дверей. – Я подумала що ви захочете відволіктись і принесла вам..

- Давай сюди. – Махаючи рукою відповів він, навіть не кинувши погляду в її сторону.

Але погляд Джун казав все за себе. Її великі очі наче мерехтіли від відблисків сонця, які потрапляли крізь вікно кабінету. Ще декілька хвилин тому вона налила в його каву дещо таке… Таке, що змусить його вже ніколи не відводити від неї погляду. А їй стати володаркою всього, що їй з Асторією так було потрібно. Да і в принципі Луціус поряд її також більш ніж влаштовував.

Дівчина тихенько підійшла до чоловіка та обережно поставила перед ним спочатку маленьку розписану тарілочку, а зверху неї вже як раз ту саму чашку.

- Сподіваюсь вам сподобається. – Не приховуючи посмішки повідомила вона і швидко відійшла в сторону, поглядаючи на чоловіка.

Луціус все таки підняв свої очі та поглянув у бік Джун, миттєво відводячи їх назад. Мелфой взяв чашку та почав підводити її до обличчя, ці дії здавались дівчині вічністю. Та щоб його!

Блондин по звичці вдихнув запашний аромат свіжої кави і його вуста вже майже торкнулись її… Але він раптово вилив все що було в середині на підлогу.

Мелфой різко встав та підійшов до вікна, роздратовано закидаючи своє волосся назад. 

Настрій покоївки явно також кудись «вилився», дійсно, чому б це?

- Якого ти ще тут? – Крізь зуби спитав він.

Зрозумівши, що чекати вже нічого і наступною стадією, буде його улюблене «Пішла геть звідси», вона швиденько вийшла за двері та зачинила їх за собою.

« Да чому я навіть в каві відвучаю її запах?» – Крутилось в голові блондина – «Що наступне? Так справи йти не можуть, щоб не сталось, сьогодні я маю з нею поговорити». 


Розуміючи, що час плине занадто швидко, Дельфі вже поверталась до Гоґвартсу, бо в її плани не входило пропускати і інші уроки. Звичайно, їй і не дуже кортіло ось так упускати потрібну їй інформацію по захисту. Але викладача цієї дисципліни дівчина бачити все таки не воліла.

А причина її прогулу очима вишукувала панянку в наповнених коридорах Гоґвартсу. Хоч він так само не бажав її бачити, але факт того, що вона не явилась на його урок чомусь дуже  сильно дратував.

Так і не побачивши панянки, він по крокував до запасного виходу, який знаходився в закинутому крилі, чоловіку дуже кортіло спалити пару трійку цигарок, Барті це заспокоювало, а при учнях.. Такий поганий приклад.

«Наче вони самі бл*ть не палять»… - Постійно крутилося в його голові, коли йому приходилось ховатися майже в кущах.

І звичайно Дельфі поверталась до Гоґвартсу саме через цей вхід. І їх зустріч вже була неминуча.

Здається, побачитись на уроці, де купа учнів, де в принципі казати щось взагалі небезпечно, не така вже погана обставина.

Побачивши Дельфі, Кравч одразу відвів голову в сторону та видихнув густу хмару диму в повітря. А сама брюнетка високо задерла носа та пройшла повз не промовивши до чоловіка абсолютно нічого. Але той все таки не витримав та крикнув в її сторону :

- Міс Блек! І де ви були на моєму уроці?

Почувши голос Муді, вона зупинилась, та в цей же момент відповіла:

- Моє особисте життя, вас.. – Її тон був дуже високомірним та випромінював всю неприязнь. – ВАС, Професоре, не стосується. Бо ВИ не маєте до нього жодного відношення! У ВАС щось ще? Чи я можу йти!

Почуте не задовільнило Кравча та він швидко розвернувся майже викрикуючи в її сторону:

- Просто скажи мені, ти була з ним аби зачепити мене сильніше!? Чи ти реально хочеш бути з ним а не зі мною!?

Дельфі почула що чоловік розвернувся в її сторону, але жодного виду не подала, так і продовжуючи стояти спиною до нього.

- Бл*ть, та не мовчи ти!

- Я хочу бути з ним. – Перебиваючи Барті, абсолютно спокійно відповіла вона. – Я кохаю його. І хочу бути лише його.

- Я просто не розумію. – Зриваючи голос, затвердив чоловік. – Ти правда хочеш все життя бути коханкою і щоб тебе юзали коли прижме? Що тобі потрібно? Статок? Маєток?!

- Ми зовсім скоро одружуємось.

- Це він тобі сказав? Скільки разів він тобі це обіцяв!!! Да щоб тебе, Блек!!! Ідіотка!

Але Блек ігнорувала всі емоції і образи Барті, та продовжувала триматись на диво спокійно.

- Ми вирішили, що хочемо дитину. – Усміхнено перебила вона. – Я хочу сина, а Луціус сказав, що хоче доньку, маленьку таку, на нього схожу, ніколи ще не була такою щасливою. Можливо, я вже вагітна.

Почувши це з обличчя чоловіка зникли всі емоції. Він вже не хотів кричати, не хотів розмовляти, якась скрізна дірка всередині.

Треба швидше йти.. Бо туди задуває вітер. Він мовчки підняв паличку вгору та зник.

Не почувши ніякої відповіді, Дельфі вирішила все таки повернутись, але перед тим схрестила свої руки на рівні грудей.

І яким було здивуванням брюнетки не побачити нікого, лише сухе пожовтіле листя, яке хаотично розліталось по сходах…

Кравч з'явився в своїй кімнаті, та одразу зірвав зі свого обличчя око на повзязці, відірвав та викинув в сторону вставну ногу, падаючи на підлогу. Його тіло поверталось в реальний зовнішній вигляд, але він продовжував відчувати лише жахливий біль, який здавалось розривав його грудну клітину з середини. Єдине чого він бажав - це зламати собі ребра, дістати та викинути в сміття все те, що він відчуває. Він до останнього вірив, що все це Дельфі влаштувала саме через те, що була розбита, Барті знав її, і знав на що вона здатна, коли ображена.

Він лежав на підлозі та дивився в одну точку, йому здавалось що час зупинився і навколо нього не було абсолютно нічого, лише якась страшенна прірва, в якій він тонув.

І дійсно, він знову повів себе як наївний Барті, який думав, що колись буде потрібний своєму батьку, який як вірний пес чекав на похвалу з його сторони за гарну поведінку, але у випадку не слухняності, його шмаганули імперіусом.

І тут… і тут вийшло майже точно так само, песик перестав приносити радість та щастя, тепер його можна викинути на вулицю з голою дупою.

- Я не розумію, чому ти постійно приходиш? – Несподівано промовив чоловік в безодню.

І дійсно неподалік місця де лежав Кравч, з'явилась Лео. Яка одразу ж обперлась о стінку, та мовчки спостерігала за чоловіком.

- Ти прийшла помовчати?

- Можливо. – Швидко відповіла та, відводячи погляд.

- Слухай, я н#хуя не розумію. То ти приходиш, то йдеш, то майже тр#хаєшся зі мною, але раптово тікаєш. Я з#їбався.

- Спитай в Дельфі.

Почувши це чоловік різко скочив зі свого місця та наблизився до Лео.

- Ти прикол тягнеш?

Брюнетка підняла свій погляд та продовжувала дивитись на Барті з-під лоба.

- Ти кажеш що між вами все, при ній кажеш що між нами нічого не було.

- А між нами щось було? – Все так само роздратовано перебив її той.

- Дле тебе «щось» лише секс?

- Ні. – Фиркаючи зазначив Кравч.

- М, цікаво.

- Ти для цього прийшла?

- Я ходжу де хочу. – Холодно відповіла вона. – І зараз збираюсь йти. Не можу дозволити, аби ти спаплюжив все, до чого так довго йшов Володар.

Барті зробив ще декілька кроків вперед, виставивши руку перед собою та нависнувши прямо над дівчиною, яка абсолютно ніяк не відреагувала на цю дію.

- Будеш зі мною?

- З тобою? – Здивовано перепитала вона.

- Мг.

- Я не Дельфі, Бартеміусе, і я не буду просто спати з тобою.

- Не треба просто спати зі мною, можна просто бути зі мною.

- Ні. – Твердо відповіла вона та, швидко приймаючи тіло кішки, побігла геть.

Барті ж гучно видихнув та прибрав руку зі стіни, прямуючи до столу, де валялась вже почата пляшка віскі. Він відкрив її зубами та зробив багато ковтків, кривлячись та витираючи рота рукою.

Навіщо він взагалі це ляпнув? Це щось типу замість вибач? Але почувши про Дельфі, йому кортіло зробити щось таке… таке… Якесь прокляття будинку Блеків.

Але хоч чоловік і намагався не подавати виду, все таки відмова зачепила його, та і сама Лео вела себе дуже дивно та не зрозуміло для нього, що ще більше змушувало зацікавитись нею. Плюс до всього вона висока, струнка, з таким виразним обличчям. Та і ціль в них спільна..

Він знову поринув в думки, забуваючи про світ навколо. В ньому билось два почуття, які він ніяк не міг подолати. Думки про Дельфі все ще не виходили з нього, відчуваючи страшенну ненависть до неї та кохання.

Чоловік намагався знайти в своїх «запасах» ще щось «горюче» і, перериваючи весь свій стіл, він відкрив нижню шухлядку, з якої вивернув всі зошити та блокноти на підлогу. Але опустивши голову вниз, він побачив, як з одного з альбомів вилітає папірець, рридивившись Барті зрозумів, шо то той самий малюнок… Чоловік сів на підлогу, обпершись спиною об стіл та підняв його.

В одній його руці була майже порожня  пляшка, а другою він дістав магічну паличку та змахнув нею, направляючи прямо на папір, з якого в повітря здійнялась його робота.

На ній Дельфі сміялась та плескала в долоні, її очі блищали, а волосся неслухняно розліталось в різні боки. І сам Барті не зводив очей з неї, не треба було цього всього, просто бути поряд було не такою вже й поганою ідеєю, а зараз.

Він не може змусити себе навіть перестати ненавидіти її, і образ тої безтурботної, простої та веселої Дельфі зник. Він різко підняв руку та жбурнув пляшку прямо в свій малюнок, тим самим розвіявши його в повітрі.

Чоловік на стільки погрузився в свої відчуття, що не почув як хтось дубасить йому в двері десь добрі хвилин десять.

І це була Паркінсон, яка дуже вчасно вирішила виправити свою оцінку по захисту. Після розмови з Барті вона вирішила дійсно зайнятись чимось окрім Драко та думками про їх весілля. Бо Кравч дійсно мав рацію, куди він дінеться? Наші батьки вже все вирішили, а в Гоґвартсі кожна дівчина знає, що в нього вже є наречена. І це ВОНА!

Пенсі вже подумала, що Аластора дійсно ніде немає, але почувши дуже гучний звук розбитого скла, штовхнула двері і остовпіла від картини.

-БАРТІ!!!! – Що є сили крикнула вона, навіть не зачинивши двері. – Що ти тут робиш!? Афіііігєєєть

- Твою мать! Тільки тебе не вистачало.

Чоловік швидко підірвався, взмахнув паличкою, щоб двері зачинились, та наближався до дівчини, схопивши її за шию та відкинувши в сторону паличку, аби іншою рукою закрити їй рота. Він що є сили вдовбив її спиною в стіну. Від чого в дівчини викотились очі і вона здригнулась від болю.

- Закрий свого рота, інакше я тебе точно тут придушу. Зрозуміла?! Рот закрила і слухаєш! Зрозуміла мене? – Істерично повторював він.

Дівчина перелякано дивилась на чоловіка, киваючи йому у відповідь.

Він відпустив свою руку з її рота, після чого бідолашна глибоко вдихнула та не зводила з скаженого Кравча очей.

- Ти мене тут не бачила. Я помер в Азкабані!

Чоловік був занадто близько і продовжував притискати своєю рукою її шию, Пенсі була дуже зляка але….

Але несподівано навіть для себе вона що є сили впилась своїми губами в вуста чоловіка. Що вкрай спантеличело його, але чоловік швидко відштовхнув її, та гучно закричав:

- Ти зовсім й#бнута?! Йди спати, Паркінсон. І пам'ятай, тільки пискнеш - я закатую на твоїх очах твого Мелфоя! Ти зрозуміла мене!?

Пенсі лише кивнула головою та швидко побігла геть.

- Да що ж мені так везе з хворими на голову!! – Промовив чоловік сам до себе, облизуючи свої губи. – Наче протилежності, сука, мають притягатися.

Хоч Дельфі і здавалась такою зваженою, що взагалі не характерно для неї, але вона також відчувала, що втратила щось важливе для себе. Але треба було робити вибір. І після розмови з Сіріусом вагань більше не було. Вона кохає Луціуса, а Луціус кохає її, Барті навіть не наважився сказати їй, що вони не просто друзі. І ще й права на щось качає, боляче йому зробити хотіла, багато честі. Але яких, трясця його, дітей ми плануємо… Про це навіть і мови не було, навіщо було це ляпати?!

Вже починало вечоріти і сам аристократ вирішив не відмовлятись від своїх планів, та зібравшись з думками та силами також прямував в Гоґвартс. З початку він навідався до Директора Дамблдора та обговорив з ним нові моменти,умови його фінансування школи. Він мав зробити це давно, але якось все було не до цього, а зараз це гарна можливість прийти до Гоґвартсу з приводом аби не створювати непотрібних пліток та підозр і нарешті вирішити все з Дельфі.

Розмова з Директором пройшла доволі швидко, продуктивно та приємно. Всі потреби школи на цей рік були закриті, як і на наступний в принципі залишиться. Доако продовжує мати місце в команді по квідичу, а це значило що? Вірно, про це можна було повідомити сину, і водночас навідатись нарешті до Блек. Але яким було неприємним здивуванням чоловіка, коли в її кімнаті, свою кохану він не знайшов. Звичайно, найперше, що виринуло в його голові - це картинки її та Кравча. Але він майже одразу зміг себе заспокоїти, та вирішив пройтись по школі, аби спробувати знайти причину своїх занепокоєнь. І вона не змусила його довго чекати, адже коли він піднявся з гуртожитку та проходив повз бібліотеку, та як раз виходила з неї, читаючи якусь книгу.

- Міс Блек? – Промовив блондин, піднімаючи вгору свою тростину.

Почувши Луціуса вона здивовано підняла свій погляд та ледь помітно посміхнулась.

- Містер Мелфой?

- Ти весь цей час була тут? – Зустрівшись поглядом з зеленоокою, спитав він.

- Нє. – Швидко відповіла та, опускаючи погляд назад в книгу.

- І де ти тоді була? – Вже більше знервовано переспитав він.

- З Браті.

Почувши це Луціус звів свої вуста до купи та гучно причмокнув.

- І що це означає?! М?

- Що я була з Барті.

- Зрозуміло. – Швидко відповів він, вже майже розвертаючись, аби піти геть.

Побачивши, що Луціус збирається йти, Дельфі швидко зачинила книгу та промовила :

- Ми розмовляли.

Мелфой зупинився, відкидаючи своє волосся назад.

- І про що ж ви розмовляли?!

Блек дивилась на чоловіка хитрими очима, а її вуста росповзлись в такій ж посмішці.

- Про нас з ним.

Луціус знову гиркнув та гучно видихнув повітря, він розумів, що дівчина починає з нього знущатись, і ось тепер він абсолютно повністю впізнавав свою Дельфі.

- Дельфіііі. – Протяжно та роздратовано заголосив він.

- Тшшш… - Шикнула вона підводячи палець до своїх вуст. – Зараз всю школу піднімеш.

- Не випробовуй моє терпіння.

- А то щоооо?

Чоловік зробив крок вперед, приблизившись до неї.

- Містере Мелфой, ви знаходитесь в коридорі школи. Що за дурні манери?

- Я хочу поговорити.

- Говори. – Уставившись на свій манікюр відповіла та.

- Не тут.

- Добре. Давай поговоримо, коли буде засідання.

- Довго, я не зможу стільки чекати. – Одразу після цих слів чоловік майже заштовхнув панянку в бібліотеку, з якої вона нещодавно вийшла, виваючи з її рук книгу.

- Ти зовсім того?

- Абсолютно зовсім, Дельфі. Я хочу все з'ясувати.

- Ну доооообре… - Видихаючи відповіла вона, - з'ясовуй.

- Ти можеш бути більш серйозною? Хоч в такі важливі моменти!

- Слухай, тебе не зрозумієш. Вчора ти казав бути менш серйозною, сьогодні більш серйозною.

- Ти з Кравчем? – Ігноруючи всі слова Блек спитав він.

У відповідь на це Дельфі обернувсь навколо, та одразу відповіла.

- Та наче з тобою.

Чоловік знову роздратовано рикнув, опускаючи голову вниз, аби не вибухнути на цьому ж місці.

- Ти же розумієш про що я. – Намагаючись стримати свої емоції, крізь зуби додав він.

- А про що ти?

- Дельфі!!! – Голосно вскрикнув він, ще раз роблячи кроки до неї та зіткаючись тілами. – Я тебе кохаю.

Блек підняла очі, а за тим свою голову, зустрівшись поглядом з аристократом.

- Мг, а при чому тут Барті то? Ти і його кохаєш? Ти про це хотів поговорити? А то все якось дивно звучить.

- Я хотів поговорити про нас.

- Нас? Тебе мене і Барті? Цікавий вибір. Це звичайно щось новеньке, проте два чоловіка для мене забагато. Але…. Якщо ви хочете, я можу вам не заважати.

Слухаючи це, Мелфой хитав головою та посміхався.

- От чому ти така вередлива?!

Але Дельфі не поспішала відповідати на це запитання та схрестила руки на грудях, показово відвертаючисть.

- Ти єдина жінка на цій планеті, яка мене цікавить. Можеш бути впевненою в цьому.

- Ну, враховуючи, що в кожній своїй жінці ти бачиш мене… 

- Добре, що ти ще хочеш почути від мене? Мені правда не потрібен ніхто, окрім тебе, я не хочу нікого окрім тебе. – Чоловік зняв свою шкіряну рукавицю та доторкнувся теплою долонею до обличчя брюнетки, обережно піднімаючи її голову. – Я за все своє життя нікого і ніколи не кохав.

- Не роблять так боляче…. Коли кохають. Я ж вірила тобі. А ти просто хотів скористатись мною. Ти користуєшся всіма. Ти кохаєш лише себе. Ти зраджував, ти кидав мене, ти… ТИ!!!

Їх погляди все ще були приковані одне до одного, очі брюнетки наповнювались сльозами. Побачивши це, Мелфой взяв обличчя панянки двома руками, та накрив її вуста своїми.

- Тебе кохаю. Лише тебе.. – Розриваючи поцілунок майже шепотів він. -  Давай спробуємо ще раз?

- Що спробуємо? Що ми можемо спробувати?

- Бути разом. – Чітко, та впевнено відповів чоловік, не відпускаючи її обличчя.

- Тобто ти, я і твоя дружина? Цікаво, а в нас буде розклад, коли я з тобою, а коли вона?

Слухаючи це Мелфой закрив свої очі та опустив голову, опираючись своїм лобом об голову дівчини.

- Ми розлучимось, я не кохаю її.. Ми не мали вибору в юності. Це шлюб по розрахунку. Я не можу бути з нею.

- Всі ці роки ти міг, а зараз ні?

- Всі ці роки я не знав, що таке кохати. Віриш ти мені чи ні. Будеш ти зі мною чи ні – я все одно розлучусь. Бо я не можу так жити. Я дуже стомився…

Але замість тисячі слів Дельфі дуже пристрасно поцілувала чоловіка. Його долоні одразу спустились до її талії та міцно стиснули, притискаючи до себе. Руки Дельфі обвились навколо його шиї.

Але раптово пару відволікло яскраве світло, яке надходило з напрямку входу, через яке Луціус та Дельфі навіть відкривши очі нічого не бачили.

- Скажіть, що я сплю!!!! – Роздався гучний жіночий голос, який Дельфі впізнала одразу.

- Герміона?! – Розгублено переспитала вона.