Гаррі Поттер / Нова Володарка

Глава 19

Драко стиснув зуби та розгублено дивився на Герміону, яка, здавалось, ось-ось вибухне, хоч і серце дівчини розбилось на сотні маленьких кришталиків, а їй самій хотілось ревіти в три горла, зачинившись десь в бібліотеці. Але зовні… зовні вона виглядала дуже впевнено та зібрано.

Дельфі, затамувавши подих, спостерігала за цим всім, бо тільки вона знала, які справжні стосунки поєднують цих двох. І, якщо вона вже розставила всі крапки над «ї» з представником роду Мелфоїв, то Герміоні ще слідувало це зробити, хоч дівчині було і шкода, що такі корисні для неї стосунки ось так по-тупому завершуються. Але, в цілому, того що вже було між ними достатньо, аби в потрібний момент, нагадати про це Драко.  


– Дійсно, спокійно промовила Ґрейнджер, – ви дуже пасуєте одне одному.  


Дівчина оглянула пару та напролом пішла прямо на них, розштовхуючи своїми плечима.


– Що це з нею? – стривожено спитав Гаррі у Дельфі, але та у відповідь лише потиснула плачами та побігла слідом за подругою. 


– А що тут відбувається? – Пролунав голос Рона, який стояв на пероні та щось жував. 


– Мерліне, Рон. Ти мене налякав! 


Оглянувшись навколо, Гаррі зрозумів, що ні Мелфоя, ні його новоспеченої нареченої поряд також немає. 


– Так все ж таки, – з повним ротом, ледь зрозуміло, переспитав рудий. – Я щось пропустив?


– Нічого, черговий випад Мелфоя, – відповів він, крокуючи вперед. – Пішли Роне, почалось все якось не дуже добре. Доречі, де Джині? 


– Оооо, її зараз краще не чіпати. 


– Все ще злиться на мене? 



– Я би сказала, риє тобі могилу. У вас все так погано?


– Ми якось перестали розуміти одне одного, пішли, давай, запізнимось!


Блек ледь наздогнала подругу, яка ще досі не могла повірити в те, що побачила. 


– Дельфі, ну за що він так зі мною?! За що!? За що? – Вже не взмозі стримувати свої емоції і сльози, повторювала вона.


– Оооооо…. Подруго, ти ще не раз будеш задавати собі це питання… – «підтримала» її слизеринка. 


– Ти-таки вирішила добити мене? – Відповіла вона, ледь посміхаючись та витираючи свого носа. 


– Скоріше попередити, я знаю чоловіків…. Вони завжди приносять дуже багато болю..


– Тоді навіщо взагалі вони потрібні?! Якщо вони приносять тільки біль. Якщо вони постійно брешуть!!


Дельфі розгублено потиснула плечима, бо реальної відповіді вона, нажаль, і сама не знала. 


– Можливо для тих коротких моментів, коли ти відчуваєш себе щасливою та потрібною. Але насправді все було занадто просто, ми обираємо собі не тих людей.


– Доречі, Дельфі. Сподіваюсь ти вже забула про Професора Снейпа? Стільки часу пройшло, я постійно розмовляю про себе і нічого не знаю про тебе. 


– Снейпа? – Розгублено перепитала вона, не розуміючи в чому справа, але через декілька секунд до брюнетки таки дійшов той факт того, що колись вона ляпнула Ґрейнджер про нього, аби приховати стосунки з Мелфоєм старшим. – Ааааа… Снейп. Та, шо Снейп, я для себе поставила крапку, я розумію, що між нами нічого бути не може, хоч я все ще безмежно сумую.


Звичайно Дельфі мала на увазі зовсім не його, але поговорити їй було ні з ким, поділитись своїми почуттями також… А так, ну хоч якось, да і самій дівчині було дуже важко приймати той факт, що навіть після такого приниження з його сторони, вона як остання ідіотка, продовжує його кохати, не дивлячись ні на що…


– Сумуєш? – Здивовано перепитала Ґрейнджер. – Почекай, між вами щось було?! Ні… ні.. нііі … цього бути не може, Дельфі!



– Ти зовсім головою поїхала?! Яке щось було. Він цей, нудний.


– Тобто тебе тільки це зупиняє?! – Прифігівши, зауважила Ґрифіндорка. 


Дельфі гучно засміялась, штовхаючи подругу в плече. 


– Я не думаю, що наш Професор Снейп може вчинити щось подібне зі студенткою. Пішли вже, напевно всі вже в залі. 


– Ти йди… а я… – Герміона нервово обійняла свої книги, та подивилась в далечінь. – Я тут побуду…


Дельфі крокувала коридором, розглядаючи все навколо, нарешті Гоґвартс. Ці вже рідні стіни, дивно відчувати себе щасливою в місці, де тебе в принципі не має бути, дивно бути студенткою, коли, по факту, ти вже можеш бути викладачем, і що відбувається в цьому житті? Не зрозуміло. 


– Місс Блек? – Пролунав жіночий голос неподалік. – Що ви тут ходите наодинці, давайте швидше, всі вже у Великій залі. Представники інших шкіл вже прибули. 


– Тааааак, Профессоре Макґонеґел, – протяжно відповіла дівчина, крокуючи до інших студентів.


Блек і не сподівалась, що вона зараз десь загубиться і зможе сховатися від всіх проблем, від нього… він вже близько…


Професорка пішла повз, але їй на заміну, здавалося, з порожнечі з'явився Снейп, який одразу кинув пронизливий холодний погляд на брюнетку. Але у відповідь Дельфі лише ховала свої очі. Чомусь їй було досі шалено соромно за ту розмову, за все, що вона розповіла..


– Навіть якщо ви не підете зараз, ви всеодно зустрінетесь, – несподівано пролунав голос чоловіка.


–  Але ще й привернете небажану увагу і покажете йому, що боїтесь. 


– Я не боюсь! – скрикнула Дельфі, розвертаюсь та крокуючи в залу. 


«Трясця його в сраку, звичайно я боюсь, пройшло вже стільки років, а я все одно боюсь.


Дельфі йшла вперед залою, виглядаючи Гаррі та Рона. Побачивши парубків, вона присіла поряд, посміхаючись їм у відповідь. 


– А де Герміона? – Поцікавився Гаррі. 


– Вона…. В бібліотеці, пізніше підійде. 


– Дивно, – зауважив Рон. – Вона так чекала цього моменту. Яка бібліотека… 


– Там якісь особливі книжки, лімітована серія. 


– Оооооооо, ну тоді нічого дивного…


І, нарешті, директор Дамблдор почав урочисту промову, як завжди з купою настанов та надихаючих голосних слів. Чоловік звертався до випускників та першокурсників, сказавши, що їх поєднує набагато більше, ніж вони думають, і їх історія лише починається. 



Після цього всього він гучно оголосив першу школу, яка буде так само приймати участь, в Турнірі Трьох Чаклунів.