Гаррі Поттер / Нова Володарка

Глава 14

Мелфой стояв непорушно, лише його піднята рука трохи колихалась в повітрі, що було помітно по магічній паличці, зажатій у ній. Дельфі, дивлячись на чоловіка, так само не робила жодного кроку та не промовляла жодного слова. Було чути лише гучне дихання покоївки, що знаходилась позаду панянки. Складалось відчуття, що хтось поставив цей момент на паузу. 

Блек дивилась на свого коханого, вона не просто вірила, вона знала, що він ніколи не зможе її вбити чи нанести їй шкоди, але, зазираючи в його очі, вона бачила лише несамовитість. Вона бачила лють та злобу, на мить брюнетці здалось, що зараз він дійсно промовить заклинання, і її життя обірветься. 

Звичайно, Дельфі знала про важкий характер Мелфоя, знала, що він нестриманий, але це все…. Це занадто, навіть для нього. 


– Ну давай, вбий мене, Луціусе! – промовила зеленоока, не відводячи погляд від блондина.  


– Дельфі! – крізь зуби, розлючено рявкнув чоловік. 


– Та, що, Дельфі, що, Дельфі? – знервовано, але впевнено повторювала та. – Чим вони гірші за мене? Чим? Чи ти вбив би мене не коливаючись, не будь мій батько – Темний Володар? 


Почувши це, очі блондинки, що сиділа позаду, широко розплющились від здивування, вона не очікувала, що хтось із Смертежерів колись заступиться за таку, як вона. А тим паче, нащадок Володаря. 


Колись її рід був ненабагато менш знатним, ніж рід Мелфоїв та Блеків, але часи змінюються, від булих статків та поваги не залишилось нічого, так само, як і від їх династії, адже вони з сестрою являються останніми її представниками.

Батьки загинули, грошей не вистачало навіть на їжу, їх помістя відібрали за численні борги, які тягнулися ще з минулих поколінь. І ось вони залишились вдвох, дякувати Мерліну, хоч сестра була вже підлітком і навчалась в Гоґвартсі, адже в них навіть не залишилось даху над головою. І саме через це вона влаштувалась в помістя Мелфоїв, аби хоч якось звести кінці з кінцями та назбирати на орендоване житло на літо. Бо її сестрі треба було десь жити цей час. 


– Не верзи дурниць! – так само знервовано продовжив чоловік. – Це мій маєток, моя прислуга, і я буду вирішувати як їх карати. 


– Тобто, працюючи в міністерстві, ти не знаєш законів?! Тоді і мене вбивай, тобі ж все одно чию кров проливати. 

Мелфой зтиснув свої губи та роздратовано скреготів зубами з такою силою, що його скроні рухались. 

Їх погляди зустрілись, і, здавалось, що в цій кімнаті все розплавиться від напруги емоцій. 


– Так…. Тааааак… тааак…. – роздався голос позаду, перериваючи напружений момент, змішуючись з цокотом залізних набійок на взутті.

В кімнату «страти» з іншого виходу зайшов Кравч з пляшкою в руці та, трохи хитаючись, просувався по залу, відштовхуючи ногами зі свого шляху кінцівки мертвих людей. 

Його сорочка була розстібнута, здавалось, що брюки тримаються на останньому подиху і застібка от-от перестане виконувати свою функцію. 


– Слухай, Принцесо, а я й не знав, що ти – рятівниця всього білого та темного світу, – вже підійшовши ближче, додав Бартеміус. 


Луціус швидко розвернув голову та здивовано зиркнув в сторону чоловіка.


– Слухай, Кравч, що ти тут забув? Володар приказав тобі наглядати за шмаркачкою і виконати місію. 


В відповідь чоловік лиш розсміявся, закриваючи свої очі. 


– А тобі Темний Лорд сказав не створювати проблем, але я бачу, – чоловік прищурився, розглядаючи все те, що витворив Мелфой старший. – А тут, нуууу, на око, так, з півсотні проблем. Не враховуючи, що ти підняв паличку на його нащадка. А так, в принципі, все нормас. Йдеш до успіху.


– Почекайте, - перебила чоловіків Дельфі. – Барті, яке завдання? З Лео? Чому ти мені не розповів?


– Ооооо, Принцеса згадала про своїх ганебних підданих, – ображено промовив чоловік, роблячи рух язиком, подібно змії. 


– Досить мене так називати!! – роздратовано заявила брюнетка. 


– Пробачте, пробачте, міс Блек. Можете стратити свого невірного підданого. 


Дівчина прищурила очі, абсолютно не розуміючи, що тут зараз діється. Озвірівший Луціус, купа трупів, підлога залита кров'ю, бідолашна дівчина, за життя якої вона продовжує боротися, так ще й Барті, який ніколи себе так з нею не вів. Ну добре, останнім часом себе так саме з нею не поводив. Брюнетці здавалось, що вони все вирішили, і їх дружба продовжувала своє існування. А тут….. 

– Кравч, - опустивши паличку вниз, гукнув Мелфой. – Ти же краще за мене розумієш, що в помісті зрадник. Міністерство ніяк не могло дізнатися, ніхто не міг побачити через чарівний бар'єр. Був би це хтось з нас, то мітка давно би нас видала, Темний Лорд давно б отримав сигнал, і зрадник помер в страшних муках. Але цього не сталося. Тому…


– Тому зрадник хтось не з нашого кола, – додав Бартеміус.

– Саме так, – підтвердив чоловік, трохи заспокоївшись. 

–- Без мітки, про це місце, ті, що ще залишилися живими, знають лише троє приближених. Твоя дружина, мала Блек, в якій я впевнений іііі… – чоловік повернув голову в сторону Дельфі, оглядаючи її з голови до ніг. – І ти Дельфі, ти звичайно ще та….

– Барті! – перебивши чоловіка, скрикнула Блек.  


– Кажу, що ти навряд чи здала б свого ж батька та й матір. До того ж, я думаю ти б заклала і мене, але моя місія не викрита, значить це не ти. 

Брюнетка звела брови та, видихаючи, знервовано фиркнула щось в сторону. 

– Тобто, ти міг подумати, що це я? Серйозно?! Кравч, да щоб тебе!


– Довіряти не можна нікому, Принцесо, значить, це дійсно хтось з покоївок чи іншої прислуги, якщо ніхто не зізнався – інших варіантів не було. Тому перестань корчити з себе янгола, Блек. Всі навколо знають, хто ти є на справді.


Дельфія повернулась обличчям до дівчини та простягнула їй свою руку.

– Вставай, пішли зі мною.. Хай вони ВДВОХ хоч повбивають одне одного, – кинувши ображений погляд на чоловіків додала брюнетка: – шизануті. 


– Дельфі, я сказав, що вона має померти! 

– А я сказала, що вона буде жити. Це наказ, для вас двох. Пішли, не хвилюйся, тобі більше нічого не загрожує.


Блондинка обережно взяла її за руку та вони пішли геть з зали. 


– Ідіотка, – гиркнув вслід коханці Мелфой.

  
А ось Барті мовчки дивився на неї, задумливо мацаючи свої великі срібні кулони на ланцюжках, які висіли в нього на шиї. Після того, як дві дівчини покинули приміщення, він залпом допив весь вміст пляшки, що була в його руках, та кинув її в стіну, почавши гучно сміятись.

– Чаааас, мені вже час, – різко зупинивши свій сміх, промовив Кравч до Луціуса, також покидаючи залу і залишивши Мелфоя один на один зі своєю «проблемою». 


Чоловік змахнув паличкою аби покликати когось із обслуговуючого персоналу, але, от незадача, весь персонал, в прямому сенсі цього слова, лежав у нього під ногами. І що робити далі? Думав він тримаючи руки по бокам. 

Дельфія зі своєю тепер вже підопічною заходили в її кімнату. 

– Я тебе хоч звуть? – спитала брюнетка в дівчини, яка сором'язливо стояла в кутку кімнати, склавши руки та опустивши голову.


– Джун… – ледь чутно промовила та, – Джун Ґрінграс.. Міс….?


– Дельфі, просто Дельфі, – з посмішкою відповіла брюнетка.


Блек глянула на дівчину, вона була схожа на маленьке перелякане зайченя, яке забилось в кут та жалібно просило про допомогу.

– Послухай, зараз тобі нічого боятись, сідай, – промовила брюнетка, вказуючи пальцем на стілець поряд з собою. – Якщо хочеш, то… можемо поговорити.


– Ви така добра, я перший раз бачу таку людину тут, в цьому маєтку. Враховуючи ваш статус… ніколи б не подумала… – Так і не зрушивши з місця промовила Джун до Дельфі. 

Блек посміхнулась, опустивши погляд в підлогу.


– Підходь, не бійся, і не треба лестощів. Всі ми знаємо, що прихильники Володаря – кровожерливі вбивці. І я не виняток. 


Ґрінграс підійшла до чаклунки та сіла на стілець, Блек же, в свою чергу, змахнула чарівною паличкою, щоб невеличке крісло присунулось до неї з іншої сторони кімнати. 

– Але ви…. Ви мене врятували, і я впевнена, що врятували б всіх, якби прийшли раніше. До того ж… 


Джун зробила паузу, дивлячись на свою рятівницю, а та підняла голову і запитально подивилась на неї.


– Давай домовимось, не Ви, а Ти, це по-перше. По-друге, ніколи не бійся казати мені правду.


– Я думаю ви, тобто ти, не обирала свій шлях. 


– Вибір є завжди, Джун, і я його зробила. 


– Іноді вибір – це просто слово. Бо… якби  ти не приєдналась до свого батька, він просто вбив би тебе. Не дивлячись ні на що. 


– Але і є це вибір: загинути за свої переконання та залишитись вірною собі. 


– Можливо, але кому потрібні переконання? Коли ти гниєш в землі та не бачиш денного світла, не відчуваєш ранкової свіжості… та не чуєш щебету пташок. Ти не можеш кохати, відчувати тепло чи холод, що це змінить? Кому б ти зробила гірше?


Дельфі сиділа поряд, вслухаючись в кожне слово панянки, моментами навіть забуваючи кліпати очима, в голові було стільки думок. Вона відчувала себе такою самотньою, нікому не потрібною… Її єдиний реальний друг різко відвернувся від неї, учбовий рік закінчився… Напевно тому вона більше йому не потрібна. Але ж клялась собі, що більше не буде нікому вірити, і що? І який вже раз дивуєшся?


Відносини затріщали по швах, Дельфі відчувала лише свою провину в цьому. І так дві найближчі їй людини потроху стають їй чужі. 


– Я не знаю, навіщо я тебе врятувала, – повернувшись до Джун, холодно повідомила Блек. – Я просто не замислювалась над тим, що я роблю. Хоч я і обіцяла собі думати лише про себе.


– Значить, це була ти. А від того, що ти намагаєшся похоронити свою сутність, краще не стане. Я звичайно можу помилятися, але… Ти закрила собою абсолютно незнайому людину. А якби Містер Мелфой вбив тебе? Він жахлива людина.


– Не кажи дурниць, не вбив би.


– Можливо, але це не грає особливої ролі. Знаєте, коли ви з'явилися він аж в обличчі змінився, я б так ніколи не змогла.


Дельфі закусила нижню губу, її очі ставали скляними та наповнювались сльозами.. Вона різко встала з місця та направилась в сторону дверей. Але тільки підійшовши до них, ті різко відчинилися, перед дверима стояв Луціус. Побачивши його, врятована Ґрінграс знову напружилась, адже вона була певна, що він прийшов по її душу. Але натомість, чоловік підійшов до Дельфі та щось прошепотів їй на вухо.

– Джун, вийди ненадовго, з тобою буде все добре, я обіцяю. 


Кивнувши головою, та вийшла і залишилась чекати за дверима.


– То про що нам розмовляти? М? – промовила Дельфі, дивлячись Луціусу в очі.
 
– Про нас, – відповів чоловік. 


– Ти вже все сказав, між нами все скінчено. Ти навіть не захотів вислухати мене та пішов, грюкнувши дверима. Тобі взагалі є хоч якась справа до мене? До моїх почуттів? Можеш не відповідати, все і так зрозуміло.


– Я мав тебе вислухати, я розумію це, ти ж моя кохана… я довіряю тобі, ти би не стала спати ні з ком окрім мене…


– Але я переспала…. – відповіла Дельфі в абсолютно незвичній дня неї манері, її очі не палали, як раніше, на обличчі не було посмішки…


Обличчя чоловіка різко змінилось, з нього зникли всі емоції, він розумів, що це сталось, але хотів повірити в майбутню брехню Блек, аби продовжити ці стосунки, бо його охоплювало відчуття, що він вмирає без цієї дівчини.

Вони стояли мовчки та дивились одне на одного, не знаючи що казати. 

Чоловік нервово поправив комір своєї сорочки, наче йому не вистачало повітря. 

– Ти прийшов мовчати?


– Навіщо Дельфі? Трясця його, навіщо ти це зробила? – переходячи на крик спитав Мелфой. 


– Бо я не відчуваю твого кохання  Луціусе. Я не відчуваю того, що я тобі потрібна. 


– Що я маю зробити ще, щоб ти його відчула?! Я освідчився тобі, я ладен кинути свою родину заради тебе, я бачу тебе всюди і в усіх, я ходжу по лезу ножа, і мене можуть вбити в будь-який момент, але я продовжую бути з тобою, що ще я маю зробити? Скажи мені ,як ще я маю довести, що Я ТЕБЕ КОХАЮ!?

Брюнетка дивилась на чоловіка та слухала все що він каже, але вона не вірила жодному його слову, вона в принципі не вірила, що її може хтось кохати.

– А що робиш ти? Подивись на мене, постійні таємниці, брехня, тепер зрада? Да це не я маю бігати за тобою!!


– Бігати? Серйозно? Доводити кохання – це бігати? Як я маю розуміти, що це все правда, як? Ти брехав мені з самого початку, Луціус. Я тобі зрадила?  А ти хочеш сказати, що майже рік в тебе нічого не було з твоєю дружиною? Якщо так, то я тебе вітаю, в неї також є коханець. 

Блондин знервовано облизав свої губи, відвівши погляд. 

– Значить було, і кому ти зраджував, мені чи їй? 

– Дельфі, я прошу тебе, не змушуй мене виправдовуватись. 

– Я хочу знати правду!! Всю кляту правду, я не розумію нічого. Я не розумію, що буде далі, я хочу, щоб мене просто кохали!!!!

– Ти хочеш знати правду? – гучно видихаючи промовив Мелфой. –  Добре, слухай правду. Гірше вже не буде. 

Дельфі схрестила руки на грудях та підняла голову, стиснувши свої губи, наче в метелик.

– Ти мала бути дівчиною на декілька ночей, як і всі інші… Але я навіть не помітив те, як все закрутилось, мені хотілось повертатися саме до тебе…

В цей час Блек відчула, наче в її серце встромили ніж та почали крутити по часовій стрілці. Кожним словом, повільно, до дзвону в вухах від болю. Не витримавши, брюнетка перебила чоловіка:

– Тому, коли я тобі набридла, ти кинув мене на смітник, награвшись, як кошеням. А коли побачив на засіданні – злякався. І повернувся, заливаючи мені про кохання? Так? Який же ти… 


Дівчина, що є сили, почала бити двома кулаками по плечам чоловіка та кричати. Вона повірила йому, відкрилась після довгих років, які вона провела в темряві, він став тим світлом, через яке вона дізналась, що може бути реально потрібною. І що зараз?

Луціус намагався докричатись до дівчини, але все марно, вона погрузла в собі і не чула, що той їй казав.  Чоловік прибрав її руки та добре стряхнув, аби вона прийшла до тями. За що отримав ляпаса по обличчю. Закривши очі від не приємних відчуттів, чоловік зморщив своє обличчя та продовжив намагатися докричатись до своєї обраниці:

– Та послухай ти мене нарешті!!! Я злякався! – дивлячись в очі дівчині, зізнався чоловік. – Я злякався своїх почуттів. Я злякався, що я в тебе закохуюсь і втрачаю здатність  мислити розумно! Тому я вирішив, що так буде краще, бо далі було б ще важче…

– Навіщо тоді ти повернувся? Якщо розумів, що далі нас чекає лише «важче»?!. Навіщо ти стільки часу брехав? Зробив би вигляд, що не знаєш мене, повір, я б зробила те ж саме. Але зараз… Мелфой, навіщо? Я ж закохалась в тебе.

Аристократ простягнув долоні до обличчя дівчини та пальцями витер сльози з її щік, вдивляючись в кожну рису її обличчя. Інтуїтивно дівчина нахилила голову та поклала щоку на теплу долоню свого коханого, піднявши погляд на нього.

– Я не міг не повернутись, і я не можу без тебе. Я не брехав, я правда розлучусь, мені ніхто не потрібен окрім тебе. Ніхто. Чуєш?

Чоловік нахилився, накриваючи поцілунком вуста брюнетки, відчуваючи смак її сліз. Після чого він занурився обличчям в її волосся та міцно обійняв. Дельфі ж поклала голову на плече Мелфоя.

– Я не знаю що ти зі мною зробила, але навіть з іншими жінками я бачу лиш тебе…

Дівчина різко віддалилась та змінилась в обличчі.

– Почекай, що ти сказав? З іншими жінками? Мелфой, да трясця тобі, З ІНШИМИ ЖІНКАМИ?! 


– Прошу тебе, заспокійся, я більше ні на кого ніколи не подивлюсь. Я намагався тебе забути…

Але Дельфі вже не бажала нічого чути, вона лише хитала головою в сторони, її нижня губа не контрольовано тряслась. І знову сльози, які лились з її очей струмком. 

Це занадто, все занадто. Стільки болю, вмить дівчина несамовито закричала, стискаючи свої руки в кулаки, не на жарт налякавши чоловіка.


– Да щоб тебе!!!! – гучно скрикнула Блек. - Провались ти під землю!

Вона швидко розвернулась та побігла до виходу, на цей раз точно не бажаючи нічого чути.

– Я кохаю тебе, Дельфі! – крикнув в слід брюнетці чоловік, намагаючись її наздогнати та вибігши слідом за нею з кімнати. 


Але чоловік забув, що за дверима чекає покоївка, через яку і почалась вся ця заворуха. Вона стояла з широко розплющеними очима, бо стала свідком того, про що вона ніколи б навіть і подумати не могла. Адже багато чого вона мимоволі ще почула крізь двері. 


– До мене в кабінет, живо! – гаркнув Мелфой в сторону Джун, зловивши розпач в її погляді. – Я не буду тебе вбивати, обіцяю. ШВИДКО!! – додав він ще гучніше, прямуючи слідом за Дельфі, але нажаль, втрачаючи її слід.


Ще декілька хвилин він намагався вловити чи аромат її парфумів чи хоч щось, аби зрозуміти куди вона пішла. Але все дарма. Зрозумівши, що це все «Мертвий номер», Мелфой одразу пішов до себе в кабінет, де на нього вже чекала панянка, яка дуже довго вагалась, чи йти їй, чи все таки сховатися, бо після того, що вона побачила та пережила сьогодні… 


Але дівчина розуміла, якщо господар не збрехав, і враховуючи, що вона чула, про їх «невеличку» таємницю… Вона таки наважилась. 


Обійшовши дівчину стороною, чоловік сів за письмовий стіл, склавши ногу на ногу та поклавши руки на підлокітники стільця. 


– Багато почула? 


– Абсолютно нічого, Містер Мелфой, – одразу відповіла блондинка.

– Розумна дівчинка. Якщо хтось дізнається, ти розумієш? 


– Ніхто не може дізнатися про те, чого я не чула і не бачила. 


Нарешті чоловік посміхнувся та глибоко видихнув. 


– Молодець, але не думай що я залишив тебе в живих, через коники Дельфі, будеш мені допомагати, я маю її повернути. 

– Тобто ви хочете, щоб я все вам доносила? Я правильно зрозуміла?


– Перехвалив. Твоя справа – підносити і відповідати на всі мої запитання та виконувати всі накази. Чи ти хочеш, щоб твоя шмаркачка поїхала в притулок? – чоловік кинув суворий погляд на дівчину, продовжуючи: – По очам бачу, що не хочеш. Я заплачу, гарно заплачу. Будеш дивитися, хто біля неї крутиться, про що вона розмовляє, будеш розповідати про настрій, бажання, примхи. Зрозуміла? 


Дівчина мовчки кивнула, навіть не глянувши на чоловіка. 


– Вільна. 


– Містере Мелфой, – пролунав тоненький голосок Ґрінграс. 


– Що ще? – видихаючи, спитав чоловік.


– Сьогодні поки я чекала на Дельфі, біля дверей крутився парубок, було відчуття, що він щось намагається почути. Спочатку, він хотів постукати в двері, але потім, почувши ваш голос зупинився. 

Брови чоловіка піднялись до гори та він сам трохи припіднявся на стільці.

– Що за парубок, ти звичайно не знаєш? – іронічно відповів той.


– Я не знаю імені, але я бачила його сьогодні, він зайшов в вітальню останнім, з пляшкою в руках.  


– Кравч? – здивовано перепитав Мелфой.


– Так, точно. Кравч. 


– Якого біса взагалі. Мерліне, як мене це все за#бало, – напружено промовив той, відкидаючись на спинці стільця.


– Містере Мелфой… 


– Да, що ще? 


– Можливо… можливо я можу допомогти вам розслабитися? Розумієте, про що я, – дівчина заховала волосся за вуха, підіймаючи погляд на чоловіка. Який з початку навіть не зрозумів, що та мала на увазі. Але коли зрозумів, його очі збільшились в розмірі. 


– Ти що, зовсім ідіотка?! – обурено спитав чоловік. – Якщо я один раз дозволив тобі бути зі мною, це не значить, що це буде ще раз. Взагалі, забудь про все і навіть не намагайся щось комусь ляпнути. І навіть, якщо моя Дельфі, викине ще один коник, і я не зможу вбити тебе, пам'ятай, в тебе є сестра. І нещасні випадки на уроках, трапляються дуууже часто. Ти все зрозуміла?

– Так, – швидко відповіла дівчина. – Я можу йти? 

– Геть, – махнувши рукою, рявкнув чоловік. – Хоча стоооп. На тобі вітальня, прибери там всіх і все, – чоловік глянув на годинник, – Нарциса буде через дві години. Маєш впоратися. 

– Але як я одна…

– Мене це не цікавить, хочеш жити – покажи свою зацікавленість. А, і придумай куди дівся весь персонал. Тепер вільна. 

А ось тепер чоловіка мучило питання, якого хріна біля дверей кімнати Дельфі терся цей тарган Кравч і що він винюхує. І чи чув він те, що йому не потрібно чути. 


А сам Кравч, що є сили, поспішав до забороненого лісу біля Гоґвартсу, в якому вони домовились зустрітись з Лео, аби разом піти виконувати місію Темного Лорда. І взагалі, він мав залишатися в школі, але щось його ціпнуло прибути в Менор, і це щось – це вогневіски, пляшки котрого закінчилися в школі. Але дивлячись на час, він розумів, що запізнюється вже більше ніж на тридцять хвилин і, встигнувши дізнатись про педантичність своєї напарниці, Барті очікував, що вислухає він зараз дуже багато.


Але на своє здивування, коли той прилетів до місця зустрічі, його зустріла абсолютно спокійна та врівноважені брюнетка, яка стояла обпершись на дерево. 


Дівчина незадоволено глянула на парубка та цокнула язиком.


– Якщо чесно, я сподівалась, що ти не прийдеш. І я виконаю завдання самостійно. 

– Не будь так впевнена в собі. Це може погано закінчитися. 


– Мені чхати, – холодно відповіла, наче відрізала, Блек, одразу зрушивши з місця.


Чоловік же засунув дві руки в кишені та покрокував слідом за Ґрифіндоркою. 

Майже дійшовши до Гоґвартсу, дівчина здивовано оглянула Барті, задаючи йому питання. 


– Ти так і підеш? Нічого випити не забув?


– О ніііііі….. – розплившись в посмішці, трохи хитаючись , відповів чоловік. – Сьогодні мій день.  


– Ти що, п'яний?! Обурено спитала Лео. 


– Коли я п'яний – я мертвий. А якщо я йду, значить в мене просто гарний настрій. 


Роздивившись чоловіка з різних боків та піднявши одну брову, Лео зазначила:


– Дивно, але щасливою людиною навіть не тхне.


Тим часом Кравч потягнувся рукою до кишені своїх брюк, дістаючи невелику флягу з алкоголем та відкриваючи її аби випити. 


– Закрий та поклади назад, – фиркнула Лео, як тільки побачила наміри чоловіка. 


Кравч посміхнувся та простягнув флягу в напрямок панянки.


– Будеш? Може станеш добрішою.


– Я не вживаю алкоголь, – суворо затвердила вона, – він сильно впливає на свідомість та не дає можливості вчасно реагувати на ті чи інші ситуації. Тому закрий і поклади назад. В нас місія.


– Ооооо, як зворушливо, то ти-таки признаєш що я тобі потрібен.


– Ні. Я признаю, що мені не потрібні проблеми від тебе, а вже в такому стані ти мені їх приносиш. Напівкровна ворожка вже має бути мертвою. Але замість цього я сперечаюсь з тобою. Темний Лорд буде не в захваті від такого.


– Ще ніколи в житті, Володар не був мною не задоволений. Системність знищує, головне – це результат. А в цьому я неперевершений. 


– Неперевершений ти лише в теревенях. Якщо чесно, раніше я була іншої думки про тебе.


– Я тобі вже казав, ти знала про мене, а це вже про щось говорить. Слухай, давай швидше йти, ми якби запізнюємось, а ти триндиш більше, ніж я. 


Дівчина зупинилась ошелешено глянувши на Кравча. 


– Ну, хочеш – стій, я піду сам, але нікуди не йди, бо потім мені тебе доведеться вбити, а я не хочу шукати тебе по всьому магічному світі. 


– Навіть не мрій! – зірвавшись з місця, промовила брюнетка переганяючи чоловіка.


– Ці Блек колись мене доведуть, – сказав Барті сам до себе, наздоганяючи Лео. 


Без перешкод зайшовши в майже порожній Гоґвартс, двоє прямували темними коридорами.