Гаррі Поттер / Нова Володарка

Глава 12

Над маєтком повисла мертва тиша. Було чутно, як скажено стукало серце бідолашної Блек. Її очі бігали по всій кімнаті, намагаючись зловити реакцію кожного присутнього в ній.

– Я розумію ваші почуття, і я… Я не чекаю від вас розуміння та прийняття. І якби я знала раніше, моя нога не переступила б поріг цього будинку. І мені соромно дивитися вам в очі…  

Але, несподівано для всіх, промову дівчини перервав Ремус, який вже попросту не міг стримувати себе:

– Але ти дивишся, і дивишся прямо зараз в мої очі. 

Почувши це, Блек швидко сховала погляд донизу. 

– Твоя матір катувала батьків Невіла, з яким ти зараз вчишся, і він ріс без матері і батька через неї!! І зараз ти, повторююсь, дивлячись нам всім в очі, починаєш розповідати про жалобу і про свої «якби», якби Дельфі, ти б тут вже не сиділа. І не брехала всім оточуючим.

– Ти маєш рацію, – тремтячим голосом ледь чутно промовила брюнетка, встаючи зі свого місця. 

– Зачекай, будь ласка, Дельфі, – гукнув Сіріус, намагаючи стримати дівчину. 

– Пробач, дядечку, але він дійсно має рацію, я не маю права знаходитись тут і жалітися, сподіваюсь, що я хоч трохи допомогла вам інформацією. На все добре.


Блек швидко пішла з залу, навіть не глянувши ні в чий бік, вона розуміла, що з Орденом буде важче, ніж з Смертежерами, але не думала, що настільки. Головне, що вона попередила батька, і ті заберуться з Менору, питання, як вона потім буде пояснювати, що в маєтку нікого немає. Але сумніву не було, вона точно щось придумає. 

– Ти зараз був не правий, Ремусе, – суворо зауважила Тонкс, запиваючи водою неприємний осад, який залишився в неї після «промови» її коханого. 

– Да я й сам розумію! Дельфі, зачекай, будь ласка, – вигукнув той, вслід втікачці. 

Чоловік швидко підвівся і побіг слідом, залишаючи за собою весь ошелешений Орден. 

– Дельфі, чуєш мене, постій, – гукав Ремус, намагаючись зупинити дівчину. 

Блек різко розвернулась до колишнього професора та подивилась на нього великими зляканими очима.

– Я все вже почула. І ви правда так думаєте. Але в чому я винна? В чому? В тому що я народилась?!.... Я не катувала батьків Невіла.

– Чи тобі, Люпін, когось судити? – несподівано роздався суворий низький голос. – Звірі живуть по звірячим законам?

– Та що ти можеш взагалі знати, Снейп?! – обурено відповів Ремус. 

– Міс Блек, за мною, нам треба поговорити, – тим самим тоном промовив Северус, вже починаючи крокувати вперед. 


– Стій на місці, Дельфі! – пролунав голос з іншої сторони коридору. – Снейп, якого біса ти, як завжди, лізеш не в свою справу!?

– Мої справи не стосуються таких як ви, жалюгідні….

Не даючи договорити, брюнетка криком перебила чоловіка, нагадуючи їм, що вона все ще тут стоїть: 

– А може досить?! Давайте, візьміть мене за одну руку, а інший за другу і тягніть, кому більше шматок дістанеться, той і переможець!

Дельфі дивилась по сторонам, то на одного чоловіка, то на другого, повністю ігноруючи вже окутаного мовчанням Люпіна. 

– Та ви ж навіть не через мене сваритесь! Ви – дорослі чоловіки, а не можете вирішити якісь там свої дитячі образи і, при цьому, намагаєтесь повчати мене та в чомусь звинувачувати. Да я, на відміну від вас, хоча б маю сміливість визнати свої помилки. А ви, що? 

Чоловіки, онімівши, переглянулись між собою, продовжуючи тримати напружену атмосферу, вони були так зайняті з'ясуванням своїх відносин, що абсолютно не помітили, як Дельфі пішла геть, грюкнувши за собою вхідними дверима, звук яких і привів їх в «свідомість».

– Клятий Снейп, це все через тебе! – гучно заявив Сіріус. 

– Якщо б ти менше гавкав, проблем було б менше, – огризнувся той. 

– Ви дійсно нічого не зрозуміли?! – перебив їх галас Ремус. – Вона ж права, ми настільки застрягли в особистій ненависті, що навіть не помітили, як вона пішла. А тепер, увага, питання, куди? 

– Трясця.

Снейп швидко попрямував до дверей, але його зупинив Блек, відкидаючи Северуса в сторону. 

– Я піду її шукати! Я все-таки її дядько. 


– Ти підеш, знаєш куди? – знову не стримався Снейп. 

– Сіріусе, – гукнув Люпін чоловіка, – Северус має рацію. Подививсь на себе, ти ледь стоїш на ногах. Тобі час спати, а не лазити по лісам. Пішли, я вкладу тебе.

– Нарешті хоч щось адекватне, – фиркнув Снейп, починаючи крокувати до дверей. 

– Северус, я тобі не ворог. І ти знаєш про це. 


– Але й не друг, і ти також знаєш про це. 


– Мені шкода, пробач…


Ремус швидко взяв під руку Блека та потягнув його слідом, той щось ще намагався кричати, чинити опір та рискати в кишенях піджаку, аби знайти свою флягу з алкоголем. Але Люпін швидко показав її чоловіку і сховав назад в свою кишеню, даючи зрозуміти, що сьогодні Сіріус більше не вип'є ані краплі. 

Снейп, в свою чергу, вже займався пошуками Дельфі в лісі, в нього було занадто багато питань і йому було дуже важливо отримати відповіді на них. Адже той не до кінця розумів, точніше, він абсолютно не розумів, яку гру вона почала. І яким чином це тепер буде впливати на нього, адже сам Северус не був «чистим» ні перед Смертежерами, ні перед Ординцями. 

Розглядаючи темний холодний ліс, чоловік вслухався в кожен шурхіт і, піднявши голову вгору, він побачив картину: молода Блек сиділа на товстій гілці старого величезного дерева.

Дівчина мотиляла ногами, а на мить йому здалось, що вона шепоче сама до себе, але придивившись, він побачив, що в неї на руках знаходиться величезна чорна гадюка, яка, як йому здалось, уважно її слухала і навіть відповідала. Підійшовши ближче, він зрозумів, що це була парселмова, він вже колись чув її від Волдеморта і Гаррі Поттера.

Побачивши чоловіка, панянка швидко витерла зі свого обличчя сльози, аби той нічого не побачив, натягнувши посмішку та жваво махаючи йому на зустріч. 

– Міс Блек! – своїм звичним тоном Гаркнув той. – А ну, швидко закінчуйте цей дитячий садок і злізайте звідти!

Дівчина дивилась на Северуса згори вниз, вона схрестила свої руки на грудях та хитала головою в знак свого протесту. 

– Що ви влаштували?! Якби я знав з самого початку….

– Якщо б ви знали все з самого початку, то що?! Ну що, скажіть мені! Ви би не погодились мені допомогти чи з самого початку бубніли собі під носа, що так не можна, і сяк не можна, і все не можна!?


Северус глядів на молоду дівчину, розуміючи: все, що вона говорить – абсолютна правда. І він все одно б допомагав їй, що б не сталось. Бо він має це робити і він хоче це робити, він не очікував сам від себе, що прив'яжеться до неї, ще з першої ж зустрічі. Вона змусила його відкрити очі на багато речей в навіть в його власному житті. Своїм вічним протестом суспільству, своєю «не зручністю» та взагалі поглядами на світ.

– По очам бачу, що так, – розмахуючи руками, прищурившись, затвердила брюнетка. 


Але одного Дельфі точно не врахувала, повністю відпускаючи руки, вона вже не контролювала свою рівновагу і одним швидким та незграбним рухом з тої самої гілки дівчина полетіла вперед, збиваючи з ніг бідолашного Снейпа.  


– А-я-я-яй, – зойкнула вона, розвалившись на ньому своєю прекрасною половиною тіла. 

Повністю перекотившись на землю, брюнетка трималась двома руками за ногу та продовжувала гучно кричати.

Северус швидко встав та нахилився, мовчки оглядаючи кінцівку.

– Тут боляче? – натискаючи дівчині на щиколотку, спитав він. 

– Трясця як!!! – ще гучніше скрикнула та, відштовхуючи руку Северуса від себе. 


Брюнет швидко дістав магічну паличку і направив її на дівчину, оглядаючи ногу. Але, побачивши величезний набряк, чорно-фіолетову синюшність та зсунуту в сторону кістку, сумнівів не було – це перелом. І навіть зі своїми достатньо не поганими знаннями в галузі магічної медицини, чоловік не ризикне втручатись в перелом зі зміщенням. 


– Нам терміново потрібно в Гоґвартс. 


Дельфі намагалась підвестись, але через страшенну біль в ту ж секунду рухнула назад. 


– Міс Блек, ви наче пошкодили ногу а не голову, – затвердив чоловік, спостерігаючи за цією картиною.


Снейп простягнув до дівчини руки та різко підняв її над землею, злетівши в повітря. 


Все навколо здавалося Блек таким гарним, вона ніколи не звертала уваги на світ підчас перельотів, але зараз не треба було концентруватись, думати, можна було просто розслабитися та милуватись лісами, квітучими деревами. Нажаль була ніч, тому відчути повну міру цієї краси брюнетка не могла, та і жахлива біль в нозі не давала змоги забути про себе. 


А ось Северус в цей момент не особливо світився від щастя, враховуючи, що всі його плани йдуть шкереберть, витягнути хоч щось з Дельфі не вийшло. Та й зараз, тримаючи її на руках, чоловіку було дуже важко втримати сконцентрованість, аби вони разом не рухнули з висоти пташиного польоту. 

Приземлившись настільки близько до школи, наскільки це було можливо, чоловік продовжував тримати Дельфі на руках та йти впевненим та швидким кроком. 


– Може відпочинемо? – запропонувала Блек, розуміючи, що вони щойно подолали величенький шлях, і хоч вона не була занадто важкою, але все-таки пушинкою себе б не назвала. 


– На тому світі, Міс Блек, – огризнувся у відповідь Снейп. – І я вас прошу, змініть парфюм, дихати неможливо. Ненавиджу вишню. 


– А я ненавиджу бубніння. Але нічого, терплю!


– Я можу залишити вас тут посеред лісу. І піти далі!


– Не залишите, – посміхаючись, затвердила зеленоока. 


– Ще й як залишу. Якщо ви думаєте, що я плекаю до вашої особистості якісь теплі почуття, то ви помиляєтесь.


– Я сумніваюсь, що ви взагалі вмієте плекати якісь теплі почуття, Містер Снейп, – ткнувши чоловіка по носу вказівним пальцем, зауважила дівчина. – Але мене ви не залишите, бо мій батько потім вас вб'є. 

– Він не дізнається. 

– Дізнається-дізнається .


– Не дізнається, я вам кажу. 

– Кажіть що завгодно, але ви все ще мене несете, – іронічно повідомила дівчина. 


– Я зараз опущу свої руки! – гиркнув чоловік зупинившись. 

Дельфі глянула в його очі, вони були такими чорними, що навіть не було видно зіниць. Насуплені брови чоловіка поступово приходили в розслаблений стан.

– І що це за нічна романтика? – роздався голос Муді, який стояв опершись на свою палицю та палив прямо біля входу в Гоґвартс. 

– Закрий рота і швидко відчини двері, – наказовим тоном промовив Северус до Барті, підійшовши ближче. 

– Тринда, Блек, чому в тебе нога, як величезний баклажан?! – випускаючи дим, спитав Кравч. 

Довго не думаючи, Дельфі витягнула з рота чоловіка цигарку та зробила затяжку, видихаючи дим в повітря. Що не сподобалось Северусу, і той рявкнув: «Аларте Аскендаре», від чого цигарка вискочила з рук дівчини, різко піднявшись вверх, а потім впала, ледь не опаливши її.

– Ви нормальний?! 

– Мені смердить! – суворо затвердив Снейп. 

Барті мовчки відкрив двері, пропускаючи Снейпа вперед, шкутильгаючи за ним слідом. 

– Так, а що сталось? – вже більш серйозно перепитав чоловік, намагаючись триматися на рівні з Северусом, та роздивляючись їх двох та ногу дівчини. – Ви наче в кущах валялись. 

– Спитай в нашого неповторного нащадка, якого Мерліна вона полізла на величезне дерево і хиталась на ньому, як недолуга мавпа. 

Не витримавши, Кравч гучно засміявся, продовжуючи шкутильгати поряд. 

– Блек, ти що, по деревах лазила? – крізь гучний сміх перепитав Бартеміус. 

– Якби ж вона просто лазила, вона вирішила політати. 

– Ну нічого, Дельфі, зірки також падають, – повідомив чоловік, поклавши руку на хвору ногу дівчини, від чого та аж здригнулася.

– Ауч, ідіот!!! – крикнула від болю брюнетка, намагаючись замахнутись на чоловіка рукою.

– Я вам двом не заважаю?! – зупинившись, суворо промовив Снейп. 

– Вона на інваліда замахнулась! І таких людей ти спасаєш, Снейп.

Северус глибоко видихнув, показуючи всім своїм видом, що молода Блек полетить ще раз, і прямісінько в нього, якщо той кине ще одне криве, на думку Снейпа, слово.

– Ой, тільки не треба так гучно дихати, – чоловік протягнув руки до Северуса та додав: – давай, я донесу. 


Професор підняв одну брову, оглядаючи «нове» тіло Барті з ніг до голови. 

– Ти себе якось донести, щоб не розвалитись по дорозі, а краще йди звідси!


Піддходячи до медичного крила, чоловік помітно стомився і почав глибоко дихати, йому було дуже важко ховати свою втому. Северус швидко штовхнув плечем двері та кликнув мадам Помфрі, майже кидаючи Блек на перше ліжко. 

– Да йоб…. Можна було якось обережніше?! 

Натомість чоловік кинув холодний погляд, намагаючись хоч якось привести до ладу свої руки, які вже достатньо сильно оніміли. 


На галас чоловіка до палати швидко забігла худорлява жінка невеликого зросту, на її голові була біла хустина, а фартух більше нагадував халат. 


– Що сталось? – майже з порогу спитала Мадам Помфрі. 

– Вона…впала…. – затяжно промовив Северус.