Комірчина на п'ятому поверсі

Пиріжечок, папараці і улюбленець бабусь

Жовтень. 1981

ЛІЛІ

Сонце тільки-но сховалося за обрієм, на вулицях Ґодрикової Долини запалювались ліхтарики, а з ґанків вибігали дітлахи в костюмах, з торбочками для цукерок. Я могла роздивлятися їх тільки через вікно, до нас не заглянуло жодне миле чудовисько. Через чари, що професор Дамблдор наклав на будинок, всі оминають нас, наче тут взагалі немає ніякого будинку. Але я до останнього сподівалась, що хоч хтось постукається у двері і закричить "Цукерки або смерть?!", тому запаслась різноманітними шоколадками, льодяниками, полуничними гумками. Вони покинуто стояли у великій скляній мисці біля входу в дім.

Я сиділа в кріслі біля вікна, що виходить на головну вулицю селища, і крізь скло чула радісні виски малечі, як вони кричать "погрози" нашим сусідам і, подякувавши за цукерки, біжать до наступної жертви. Найменших за ручку вели їх батьки. Марк Олсен перевдягнувся в костюм скелета і вів за ручку п'ятирічну Пенелопу у сукні принцеси, а Джанін Коулман в образі страшної відьми несла на руках трирічну Кеті, вдягнену в костюм великої круглої різнокольорової карамельки.

Добре, що наше маленьке левеня ще занадто мале, щоб засмутитися, що ми сьогодні не пішли збирати солодощі з усіма.

— Навіщо так знущатися з себе? — Джеймс підійшов і зашторив вікно.

— Вони такі милі, — з усмішкою виправдалась.

— Настільки милі, що довели тебе до сліз? — він змахнув пальцем вологу з моєї щоки, — Пішли, мені потрібна твоя допомога. Я гадки не маю як вмикати духовку, — хихотнув наостанок, чмокнув мене в ніс та пішов на кухню. Я підвелася і пішла за ним, мало не перечепившись через Гаррі, який бігав з кімнати до кімнати за котом.

Поки ми поставили у вітальні наш єдиний невеличкий круглий стіл, розставили посуд, закінчили нарешті готувати вечерю, то і полювання за солодощами закінчились. Діти з "награбованим" скарбом розійшлися по домівках, і вулиці занурились у тишу. Тільки дві темні фігури час від часу з'являлися за рогом то в одному кінці дороги, то в іншому.

Коли я запалила на столику останню свічку, нічну тишу розірвав грім, лязкіт і нехарактерне для місцевості приглушенне клацання. Вікно залило білосніжним світлом крізь шторку.