Комірчина на п'ятому поверсі

Гра

Листопад. 1977. Сьомий курс

СІРІУС

Зранку ледь прокинувся. Сонце ще не встало, в спальні темно, хоч в око стрель, і холодно так, що не хочеться висовувати носа з-під ковдри. Змусив себе вилізти з теплого ліжка, перевдягтись у форму. Джеймса в кімнаті вже не було, певно ще раніше встав і пішов на стадіон. Закинув мітлу на плече і спускався сходами.

У вітальні різко запалились лампи і я остаточно прокинувся від криків:

— Бо він такий добрий хлопець, — вони застали мене зненацька своїм співом і стрибанням навколо, — Бо він такий добрий хлопець! Бо він такий добрий хло-о-опе-ець.... Ми всі дуже любим його!

— З днем народження!! — прокричали дівчата, скинули в повітря конфеті, а Рогалик з Мунні задули в ріжки.

— Дякую... — я трохи зніяковіло розсміявся, втримуючись на ногах під тиском обіймів з усіх боків.

— Неси мітлу назад, сьогодні тренування не буде, — Джеймс хлопнув мене по плечу.

— Ти свята людина! — мені аж полегшало від цього. Останні три тижні я настільки виснажився, сил не було зовсім: величезні обсяги домашніх завдань, тренування та практикуми не давали навіть нормально поспати.

Вони випхали мене назад у спальню і наказали повертатися в ліжко. Проспав ще години три-чотири і прокинувся іншою людиною. У вікні вже сяяло сонце, коли я з величезним задоволенням відправився в душ. Пропущений сніданок компенсував величезний торт, який чекав на мене у вітальні.

— Як тобі дизайн? Це Джеймс вигадав, — усміхалась Хеллі, дістаючи згаслі рожеві свічки з крему.

— Я здогадався, — сміявся, читаючи на чорному кремі білий текст "Смерть на рік ближча, старий дідуган".

— Хочеш спробувати? — хитро спитав Поттер.

— Ні, дякую, — встиг ухилитися до того, як друг вхопив за потилицю, щоб макнути обличчям в десерт.

Не знаю яким чином, але поки ми з Джеймсом і Ремусом вимазували один одного кремом (особливо класно виглядали повністю замазані окуляри Поттера), дівчата абсолютно спокійно встигли відрізати собі по шматочку і благородно всілися в крісла, щоб спостерігати за бійкою.