— Коли отримала від тебе листа з Франції, мало з ліжка не впала. Ти та сама подруга, в якої нічого нового не відбувається, а потім отримуєш листа з іншої країни.
— І Францією не обійшлося! —її насмішив мій коментар, — Ми об'їздили Германію, Чехословаччину...
— Це де?
— Східна Європа. Аж до Румунії дісталися. В основному заїжджали у маленькі містечка, замки дивились. Трохи горами і лісами лазили. Кабанів бачили!!! — стільки захвату було в зелених очах, що я і сама зачарувалась ідеєю зустріти кабана, — В деякі міста нас не пускали, це трохи напружує. І атмосфера в них гнітуча. А в селах дуже круто! Батьки намагалися обирати симпатичні туристичні маршрути, та й гадки не мали, в яких насправді місцях ми бували, — дівчина хитро усміхнулась — Але я запевнила їх, що для мого всестороннього розвитку то було дуже корисно. Ну а Тунія.... Як запідозрила справжню природу деяких замків.... — похитала головою.
— Скандалила?
— Ну, вона не настільки була невдоволена, але своє "фе" демонструвала регулярно.
— Ти ж знаєш, вона не навмисно...
— Знаю.. — видихнула подруга.
Мені довелося кілька разів бачитись з Петунією. Не сказати, що вона приємна особа, але десь в глибині душі щиро любить свою родину – і Лілі в тому числі. Але вона (скажімо чесно – не без причини) страждає від недоліку батьківської уваги. І Лілі з цим не може нічого поробити, батьки не помічають проблеми. Або не хочуть помічати... Сумна історія, але сьогодні я не хочу занурюватися у печалі, бо ми нарешті зустрілись і повертаємось... Додому.
Наступні кілька годин ми без упину ділились новинами, враженнями – аж поки нам не повідомили, що час перевдягатися. З вікна починав проглядати знайомий скельно-лісний пейзаж, у якому ховалось маленьке село.
Я з ніжністю дивилась на бруковані вулички, обігла поглядом будиночки, згадала все, що відбувалось там за останні роки.
— Приїхали... — зачаровано усміхнулася Гоґсміду.
— Сподіваюсь, хлопців цього року не допустили до занять, — дзвінко засміялась Лілі.
— Жодного шансу, вони прекрасно склали іспити.
— А ти звідки знаєш? - вона "непідробно" здивувалась.
![](https://img.wattpad.com/cover/318665648-288-k620893.jpg)
YOU ARE READING
Комірчина на п'ятому поверсі
FanfictionМародери і їх щасливі пустотливі роки в Гоґвортсі. Жарти, авантюри, кохання: як це бути старшекласником у школі чарів і чаклунства? - Не кажи так, наче ти здивований. - Здивований? Я шокований! Я був упевнений, що наступного разу опинюся в лікарні. ...
Баланс
Start from the beginning