Діна 21 рік
Коли ми повернулися до маєтку, Вінсент зі мною не розмовляв. Навіть коли я ставила питання "Що таке?" він мовчав.
А тепер він ще закрився у ванній, поки я намотувала кола по кімнаті. Він наче мала дитина, образився і не розмовляє.
Я лягаю на ліжко і закидаю ногу на ногу чекаючи брюнета.
Коли ж він виходять, то кидає на мене швидкий погляд і знову іде в ванну.
-Я фігію – сама собі кажу я
Піднявшись з ліжка я декілька разів стукаю в двері
-Вінс, не поводься, як мала дитина! -кричу я не перестаючи стукати – Це просто смішно. Чуєш... - я знову хочу замахнутись, щоб постукати, як двері відчиняються
Чоловік затягує мене за лікті в кімнату і притискає до стіни, коліном розсунувши мої ноги в бік і зібравши мої руки у свій кулак міцно притиснувши до стіни.
-Чого тобі треба, жабеня? – злісно каже Вінсент
-Не кричи на мене
Він робить глибокий видих і каже:
-Я не кричу на тебе
-Ні ти кричиш – заперечую я
-Та не кричу я. Боже – брюнет закочує очі
-Зі мною Бог не допоможе
-Та шо ти? Не знав
-Так не пудри мені мізки, чому ти мене ігноруєш?
-Тому що ти шукаєш проблем на п'яту точку – його сині очі ненависно дивляться на мене – Якби я розумію тобі пригоди треба, але якщо я кажу сидіти і не висовуватись для твоєї ж сука безпеки, то треба так і зробити
-Ти знову кричиш, істеричка – я закочую очі
-Ти не виправна, як дитина. Наділа рожеві окуляри і не бачиш того, що може тебе вбити
-Ні, я не в рожевих окулярах, Вінс! Я виросла у такому ж світі, як і ти! Я бачила кров і не раз. Я вбивала, багато та жорстоко для своєї бляха як ти сказав безпеки. І я знаю на що наражаю себе кожного дня. Але якби сука не той адреналін, я покінчила б з життям аби це закінчити.
-Стій що? Ти хотіла покінчити ж життям?
-І не раз
-Діна ти думаєш своєю головою?! Життя це єдине, що нам дано! Да воно в нас хрінове, але це все що в нас є. І воно найдорожче, кожного дня хтось вмирає, а ти дихаєш, ходиш а твоє серце перекачує кров. Ти хоча б подумала, про тих кому ти важлива? – я слухала його не перебиваючи
- А кому я важлива? Батькові який мене бив і наказав зґвалтувати? Чи матері, яка кинула мале дитя на вулиці в саду та втекла від тирана? Чи можливо дядькові, який навіть мене не шукає?
-Ти просто не бачиш
Я роблю кілька вдихів і кажу
-Чого я не бачу? Того що ти роздягаєш мене поглядом прямо зараз? Чи того що твої брати насміхаються наді мною поки ти і я не бачу? Все я прекрасно бачу, не сліпа
-Я не... Ти дурна?
-Я ще й дурна. Ну давай ще яка я? Ненависна, твій ворог, срана шлюха, сміття, кінчена, холодна, та просто сука – я кричу і здається зовсім скоро нас буде чути весь будинок
-Тобі потрібний психолог. Ти дуже загнана, ти думаєш тільки погано про себе і не бачиш головного
-Я не хочу це продовжувати з сином мого ворога. Я хочу назад додому, хай мене б'ють, катують та хоть вб'ють аби я не була поруч з тобою
Після моїх слів настає тиша, а потім Вінс все ж таки каже:
-Я тобі настільки огидний? – він говорить це з сумом
-Як і всі інші чоловіки
Він киває і відходить від мене. А потім починає збиратися. Я мовчи спостерігаю за ним, не відходячи від стіни.
-Мене не буде всю ніч, зранку ти повернешся додому. І більше я тебе бачити не буду, як і ти мене. З кімнати тебе виведе Сантіно, щоб ми більше не пересіклись. Прощай
Коли за ним зачиняються двері я повільно опускаюсь на холодну підлогу взявшись за голову.
Пальці боляче стискають коріння темного волосся, а з очей течуть сльози.
Невже я йому стільки всього наговорила?
Я не вірю у свої ж слова, а ще більше перебуваю в шоці від його останньої репліки...