Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 43

Діна 21 рік

Вже далеко за північ, а Вінса все ще немає. Я хоча і лежу в ліжку, але сон не іде, якась тривога, переживання.

Може він поїхав розбиратися з Адріано? Блін, чому я не показала йому той довбаний листок? Він би зараз допоміг.

Раптово потік моїх думок перебиває скрипіння дверей і я прикидаюся, що сплю.

Чоловік підходить ближче та декілька секунд стоїть над моїм тілом, а потім підходить до шафи, так як я чую відкриття дверець. Він точно щось шукав, але що? Я стараюся вирівняти дихання та до кінця прикидатися, що сплю.

Вінсент сідає поряд і переплітає пальці наших рук. Я все ще стараюся утримати рівне та спокійне дихання.

−Діна, якби ти тільки знала - його хриплий та стомлений голос ріже вуха

Що знала? Скажи!

−Вибач мене, вибач - повторює він − Я хвилююся за тебе, тому так чиню. Знаю, я жалюгідний, але я також одержимий. Одержимий тобою, Ді. Пам'ятаєш я казав, що ти мій наркотик? Так ти ще й моє повітря

Серце стукає головніше, що може видати мене.

Вінсент, що ти вже натворив? За що просиш вибачення?

−Так було ще раніше, під час нашої першої зустрічі - він потирає наші пальці, хвилюючись - Я знаю ти спиш і не чуєш мене і я знаю, що я справжній боягуз, тому що кажу це тільки коли ти спиш. Завжди. Ти не помічаєш, але я інколи можу навіть вдихнути твій аромат, так ненароком. Мені подобається п'янкий запах вишні і крові в перемішку. Крім цього я постійно шукаю моменту, щоб доторкнутися до тебе, твоїх шрамів, навіть, ті що глибоку у серці. Я знаю твоє минуле і знаю яким покидьком я був не допомагаючи тобі. Я вів цей щоденник 16 бісових років, але я так і не наважився його тобі віддати. - його холодні пальці торкаються мого лиця та скидають вологі пасма

Потім я чую гортання сторінок, а за тим його до чорта привабливий голос, який починає читати рядки:

«21.08.2010:
Сьогодні рівно 9 років з нашої першої зустрічі. Маленька Кастільйоне з кожним роком все красивіша, так ще й ходять чуткам, що вона пішла по стопам дядечки та почала вбивати. Сьогодні ми з нею знову зустрілися в галереї, вона частенько любить там бути. Це її місце спокою, яке стало улюбленим для мене. Діна знову сиділа на лавці біля тієї ж картини і я знову не наважився віддати листи. Зате зміг вкотре роздивитися це бойове жабеня. Вона просто прекрасна. Дивовижна. Неймовіра. Божественна. Мила. Чарівна. Чудесна. Надзвичайна. Вродлива. Казкова. Мальовнича. Цікава. Захоплююча. Інколи кумедна. Весела. Добра. Мстилива . Холодна. Криштальна. Ідеальна. Симпатична. Витончена. Чуйна. Бездоганна. Зразкова. Незрівняна. Мрійлива. Неперевершена. Кльова. Шалена. Інколи божевільна. Харизматична. Гармонійна. Розумна. Кмітлива. Заворожуюча. Неповторна. Незабутня. Сонячна. Недоступна. Неземна. Граціозна. Енергійна. Тактовна. Запаморочлива. Бажана. Непередбачувана. Досконала. Найкраща. Вишукана. Відпадна. Ароматна. Одурманююча. Запальна. Цілеспрямована. Чудова. Жіночна. Блаженна. Ненаглядна. Необхідна. Окриляюча. Геніальна. Улюблена. Моя»

Він читав ці слова з таким болем, що в мене на очах навернулися сльози. Його. Навіки і тільки.

−Діна ти мене все ще не чуєш, але я кохаю тебе. Безмежно. Так, у моєму випадку це дурні слова, але це дійсно так. І були б інші обставини ти б почула їх раніше. Набагато. Я божеволію і це не зупинити − Вінсент говорить все це і я на краю, щоб видати себе - Я завжди буду тебе кохати, навіть, якщо я повинен одружитися на бісовій Леонорі, щоб запобігти війну з твоїм братом, я зроблю це, аби ти тільки жила, аби дихала. Ми не побачимося, але знай я завжди поруч, завжди кохаю.

Тіло вкотре покривається мурашками.

Це я винна. Не потрібно було вбивати дядечку заради справедливості, треба було просто жити далі, сказати Вінсенту, а тепер...

Я піду, я - халепа. Я - тягар для них. І щойно він засне я зникну. Хай одружується, хай робить, що хоче. Мене більше не буде. І він ніколи не дізнається, що я теж його кохаю.

А зараз я постараюся заснути, якось, можливо в останнє в його обіймах.