Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 60. Вінсент

Вінсент 31 рік

Я справді був здивований цим подарунком від моєї дружини. Тепер у нас буде справжня сім’я і маленька наша копія.

Уже пройшло кілька годин з нашого вінчання і всі гості веселилися та спілкувалися, крім одного столика. Там де сиділи Адріано, Леонора, Мія та Оттавіо. Цікава суміш, але мені так було простіше споглядати за “ворогами”.

− Я думаю буде дівчинка – говорить до Діни Массімо, поки я обережно оглядаю усіх гостей.

− А я думаю буде копія Вінса, тобто хлопчик – протестує сестра.

− А можливо двійнята – пропонує Рімо.

− Годі думати про наших дітей. – перебиваю їхню розмову я – Краще думайте, чому я раніше за вас всіх одружився.

− Вінс – звертається до мене кохана. – Не треба бути таким грубим до нашої родини.

− Звісно, люба – я цілую її пальчики на руці й вона киває.

Ми й далі продовжували насолоджуватися розмовами, їжею, танцями та напоями.

− Вінсент – нахилившись до мене мовив Сантіно – для вас з Ді подарунок – це звучало геть не радісно, отже щось дійсно хрінове.

Діна повертається до мене і я бачу нерозуміння на її очах. Я беру її за руку і ми відходимо до воріт, де і знаходиться подарунок. А саме гігантський букет чорних квітів із запискою, яку моя кохана одразу дістає і розгортає:

“Щасливого” подружнього життя, дон та донна Корлеоне

Але мій подарунок перевершує її. Довга коробка з відрізаною рукою на якій палено:

Шукати будеш довго, а твоя сестра вже знудилася чекати помсти. Вбивцю так і не знайшов. Лівію вбив дехто інший :) Гарних пошуків, Доне Корлеоне.

− Твою ж – вилаюся я. – Хто це приніс?

− Невідомо, камери були зламані, а наша охорона тепер мерці. - пояснює заступник.

− Дідько. Схоже ті з ким ми маємо справу не такі прості, як здаються.

***

Решта вечора пройшла нормально, не враховуючи наш уже трохи зіпсований настрій.

Моя дружина танцювала з руденькою дівчиною майже того ж віку що й вона. Це була донька того самого чоловіка, з яким ми уже без проблем уклали угоду й отримали пару ресторанчиків на нашій території.

Зрештою моє жабеня повернули до мене і я обережно взяв її за руку.

− Я кохаю тебе і зроблю все, щоб наші діти жили у спокої настільки це можливо.

− Я теж тебе кохаю, неймовірно як. – і вона цілує мене.

Цей день став початком нового, а отже потрібно готуватися до зміни в обох наших життях. Все ж таки тепер ми чоловік та дружина і це не моя мрія чи фантазія. Це все насправді…

 Анонім

Незнайомець намотує кола по кімнаті зі склянкою віскі. Ще двоє незнайомців всілися на дивані, але головний із них розглядав пейзажі ночі за вікном.

− Вони ніколи не здогадаються хто ми – мовив перший.

− Авжеж. Ми стали для них невидимими. – доповнює його інший.

− Ми ті вбивці, яких ніхто не бачив, але всі чули. – говорить ще один незнайомець на дивані.

− Любий читачу, ти намагався зловити нас. У тебе було багацько теорій та здогадок, але вони всі не вірні. Ми не просто вбивці  − починає головний – Ми геніальні.

− Криваво жахливі.

− Театрально ідеальні.

− Оригінальні та таємні.

− Ми були невидимі для тебе, але були близько, надто близько. Ми чули та бачили все, а ти нас навіть не помічав. – крутячи в руках стакан зі спиртним промовляє головний.

− Ми стали рідними… можливо.

− Або ж ми ті, кого ти ще не розглядав на цю роль.

− Можливо ми твій улюблений персонаж.

− Ми ті кого ти не бачив та не чув. Ми ті, хто продовжимо вбивства ще дуже довго. Тож чекай, читачу. Дуже скоро ми зустрінемося, але чи тоді у тебе буде відповідь на запитання: хто ми?

Кінець.