Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 15

Діна 21 рік

Ми ідемо якомога тихіше, щоб нас не засікли. Але коли ми доходимо до того самого місця, я прикриваю лице долонею

-Ти вбити мене вирішив? – шепочу я коли ми підходимо до обриву
-Хочеш жити треба стрибати, усе просто
-Ми тупо розіб'ємось – кажу я, коли ми стоїмо геть близько, ще крок і ми полетимо вниз.
-Не бійся твоя головка не постраждає – він посміхається мені
-Дивись, щоб твоє "достоїнство" не постраждало – я корчу йому гримасу і ступаю в перед, заплющивши очі

І все під своїми ногами, я більше не відчуваю землі як і Вінса поруч

Через хвилину я опиняюся у воді і швидко винирявши, я ковтаю повітря і поглядом шукаю Вінса.  І слава Богу через деякий час брюнет опиняється біля мене

-Як водичка, жабеня? – все ще з посмішкою, каже хлопець
-Прохолодна знаєш – я ледве стримуюсь, що на нього не закричати 
-А ти боялась, а тепер пливімо, бо ще...
І тут ми чуємо декілька пострілів на горі.
-Бо може статися ще гірше

***

Коли ми опиняємося на березі, я оглядаю себе. Порватий одяг, розтікший макіяж і я повністю мокра. Ідеальний день

Ми ідемо ще один лісом далі і я відчуваю як у голові паморочиться, а через декілька хвилин мало не падаю на місці, коли ж мене ловить Вінс

-Жабеня, потерпи ще трохи – говорить він, коли ж мої очі уже дезорієнтовані

***

Вінсент відчиняє двері і кладе мене на диван

-Тобі потрібно випити багато води

Він протягує мені стакан, який я навіть в руках тримати безсила. Тому він поїть мене власноруч, а потім бере на руки і несе до ванної кімнати. І як не дивно це подіяло і спричинило нудоту.

Брюнет весь час був поруч і тримав моє темне волосся зібравши його позаду та час від час протираючи моє лице мокрою ганчірка

***

Я прокидаюся на дивані уже в новому одязі і розумію, що ми не в будинку Корлеоне. Ми в іншому місці і це...

Мої руки починають труситися і я охоплюю голову руками

-Ні – шепочу я собі під ніс – Ні, ні, ні – уже майже зриваючись на крик – НІ!

Я стикаю волосся біля коренів і здається скоро видеру декілька волосків

-Діна – до мене підбігає Вінсент і присідає навколішки, обхопивши моє лице руками –Спокійно, я поруч, чуєш мене?
-Ні, ні, ні
-Діна! – я дивлюсь на чоловіка, але в той же час через нього –Послухай, ми змогли, ми втекли. Тебе отруїли, але ти вижила ти дихаєш ти бачиш, твоє серце б'ється, як завжди і ти бляха біля мене жива і майже неушкоджена – Він притискає мене в обійми, погладжуючи мене по спині  
-Справа не в цьому – на видиху видаю я – Тут дещо сталося – в горлі стоїть ком, а на очах виступають сльози –Саме тут
-Діна, якщо це для тебе важко, можеш не...

Але я його перебивають

-Саме тут мене зґвалтували татові пішаки, за його ж наказом

Настає тиша, а потім Вінс повільно піднімається не відводячи від мене погляду

-Сука! Якби ти тільки знала, як я хочу їх повбивати
-Не треба – я різко піднімаюся з дивана і кладу тремтячі руки на його плечі і притискаюся ближче

Не знаю скільки ми так просто стояли, але кожному ставало легше по своєму.

-Що буде з Карло Монтано?
-Повір, кошмари для нього втіляться в життя
-Чому? Чому я Вінсент?
-Ти просто презент, який хочуть отримати всі чоловіки "Коза Ностра", а ще – він замовчав і це мене насторожило – Як ти себе почуваєш?
-Краще, але я не хочу більше тут бути – ще раз глянувши на себе промовляю я
- Так, зараз я подзвонюю своїм – він оглядає кишені у пошуках телефону – Дідько!
-Що таке?
-Схоже, мій телефон тепер на дні, в прямому значені – він кидає ще декілька нецензурних слів
-І що нам робити?
-Можем піти пішки, або...

Його перебиває стук в двері. Діставши пістолет він повільно підходить до дверей і різко відкриває їх направляючи зброю на "гостя" чи "гостей"

-Оу, я думав, що ти ніколи перед моїми очима пушку не поставиш – це був Массімо, який бог зна звідки тут взявся
-Теплий прийом – за ним слідом заходить Сантіно, а потім вже Рімо
-Як ви у біса нас знайшли?  - зачиняючи двері промовив Вінсент
-Це було не важко здогадатись. Діна – Массімо робить низкій уклін, що викликає в мене посмішку -Отож, ви вияснили, що це зробив Карло?
-Безсумнівно, а ще він хотів вбити Ді – всі троє кидають на мене жалісний погляд
-Вендета? – запитує Рімо своїм холодним тоном
-Можливо. У неї було отруєння, а ще на тілі декілька укусів від ротвейлерів

Укусів? Я навіть їх не помітила.

-Ну що ж, Вінс, нам потрібно повертатись до справ – нагадує про себе Сантіно
-Так – просто відповідає той

І через декілька ми покидаємо ненависний мисливський будинок...