Вінсент 30 років
Я помічаю своїх братів поруч зі ще декількома трупами кацапів.
-Це всі? - питаю я як ні в чому не бувало, тримаючи Ді за руку
-А? - вони явно здивовані появою цієї маленької бешкетниці
-Меджик - коротко відповідаю я
-Боже, нашо ви звалились на мою голову - закочуючи очі повідомляє Рімо
-Куди тепер? - запитує Лео
-В клуб, принаймні зможу напитися - промовляє Массімо і іде до виходу
-А тобі тільки похмелитися - саркастично констатую я
-Алкоголік - доповнює мене Сантіно -Доречі, а де наш пияка Оттавіо?
-В запої -серйозно відповідає Рімо ідучи слідом за Массімо
Діна починає сміятися і це викликає у мене усмішку
-Диви, скоро в наші ряди піде - підморгує брюнетці Сантіно
-В ряди пияк? - запитує дівчина посміхаючись
-Чому ж, ми не тільки пияки, а ще гарні спокусники
-Сантіно, ще одне слово і тобі не буде чим спокушати
-Поняв не лізу - він іде забираючи з собою Лео
Ми з Ді ідемо самі останні і вона не припиняє засипати мене питаннями
-Хто такий Оттавіо?
-Наш друг - відповідаю я прискорюючи темп
-А коли ми з ним побачимось?
-Тобі Рімо сказав, що він в запої тому думаю не скоро
-Чому Рімо такий серйозний?
-Він - старший брат
-Стоп? Тобто, він старший, але Консильєрі - ти. Завжди ж найстарший син посідає це місце
-Ми трохи змінили правила
-Ясно. А Лео чому він такий тихий?
-Це перші дні так, потім побачиш як зміниться
-Дивно. А Сантіно...
-Годі питань, жабеня
***
Ми заходимо у один із наших клубів, де нас зустрічає пара гарненьких дівок, які одразу прямують до нас.
-Привіт - говорить вища брюнетка з синім волоссям та впирається в моє плече
Діна в цей час розглядала приміщення, але тільки оминала поглядом наш бік
-Відійди - я забираю руку з плеча і хапаю жабеня за руку та тягну в невідомому для неї напрямку
-Вінс пусти! Боляче! - кричить Діна -Пусти!
Я відводжу її у пусту темну кімнату та притискаю до стіни
-Відійди! - наказує вона, але я її не слухаю -Вінс - її погляд розфокусований, губи обкусані, а дихання і стукіт серця пришвидшені
-Що, la mia padrona? - з посмішкою запитую я
-Відійди, я... я... - їй не вистачає повітря щоб сказати
-Що ти?
-Не терплю дотиків, якщо цього не хочу - видає вона і мої очі розширюються
-Тобто коли я всякий раз брав тебе за руку ти сахалася не тому що соромилась, а тому що боїшся дотиків?
-Так -тихо відповідає вона
-Тринда, а раніше казати? - я починає злитися, але стараюсь цього не показати
-Ну вибачте, я не кричу кожному що боюсь дотиків
- А та панічна атака?
-Ми домовились більше про неї не згадувати
-Блять, я хочу розібратись що з тобою
-Я тепер жалію, що сказала
- А ти хотіла приховувати?!
-Вінс, у нас справа, а далі все фініш, я тебе не знаю, ти мене
-Ти нерозумна дівчина, як можна було стільки часу мовчати, і взагалі... - але неочіквано вона піднімається на носочки і впивається мені в губи
На секунду я втратив відчуття реальності, але потім все ж таки обхоплюю її за талію і ще більше притискаю до себе. На диво вона не сахається, а сама починає вивчати моє тіло через одяг. Її язик заманливо обводить мої губи і я підхоплюю його, заключаю у танок вогню і бажання
Раптово двері відчиняються і перед нами стоїть...