Школа.Кохання

Зіпсоване життя

Я вибігла надвір до Техьона, який вже зайшов в школу, і зустрілись ми в коридорі першого поверху.
Я ніби не змогла ворухнутись. Почуття поглинули мене, і знаючи ситуацію, я очікувала першого кроку від нього.
Техьон пішов мені на зустріч, і не стримавшись, я обійняла його, з усією силою яка в мене була.
"Мені все одно. Все одно на те, що він не повинен знати що я люблю його, все-одно, що скажуть оточуючі."
-М...ти так сильно за мною скучила?
Почувши нотку суму в йому словах, чи може розпачу, я опустила його, і почала сумніватися в собі.
-Ти... За щось ображений?
-Давай одійдемо.
Він взяв мене за руку кріпкою хваткою, і потягнув на сходи.
- Я знаю, що ти цілувалась з Джексоном...
-Але!.. - гучно сказавши, я перебила його.
- Почекай. Спочатку дослухай... Я знаю, що ви цілувались.
Мені не приємно це чути, але також, я знаю що ти подобаєшся моєму другу.
"Ні! Що за маячня? Техьон зовсім нічого не розуміє..."
-І що ти хочеш цим сказати?
-Настю! Ти моя дівчина, ти повинна відповідати моєму рівню, і не шкодити репутації.
-То он як? Я псую твою репутацію?
-Зараз так.
-Знаєш, що Техьоне? Твій любий друг Джексон сам мене поцілував! Я не повинна вибачатися і все таке. Через нього, вся школа думає, що я бл*дь. Так, що знай заюш, що якщо твоя репутація зіпсувалась, а моя зовсім померла.
Я закинула портфель на плече, забувши про школу, про свого хлопця, залишивши його там, пішла додому, помахавши демонстративно йому ручкой.
"Як мене все дістало. Ну чесно, я навіть не знаю, що мені робити далі... Джексона я навіть бачити не хочу, а Техьон... його я зовсім не розумію, чого він взагалі хоче від мене?"
Прийшовши додому, я вирішила спалити цигарку, і залишитись один на один зі своїми думками.
Ранок! 6:00
Я сьогодні хочу побігати на стадіоні недалеко від дому, провітритись, та відпочити морально від всіх людей. Так і зробила.
Нафарбувавшись, я пішла за продуктами, сьогодні була субота, і я вирішила приготувати оладки, треба ж щось їсти, ще й на солоденьке останнім часом потягнуло.
Раптом, до мене прийшло повідомлення, яке дало невеличку тріщину в моєму серці. Це була світлина з Техьоном, де він зажимається з якоюсь кореянкою, я не знаю її, і знати не хочу. Повідомлення було від невідомого.
Менш ніж через годину, я побачила трьох дівчат, які ошивалися біля мого дому, потім вийшовши в магазин за продуктами, вони наткнулись на мене.
- Оу, подивіться хто тут у нас?
- Це ж та дівка, що спить з двома відразу.
- Хм, якось для Техьона, вона не дуже.
- Хей! - не стримуючись, повернулась я і підійшовши до цих дурочок, спитала. Мабуть, так сумно перейматися чужим особистим життям, бо свого немає, чи не так?
- Що ти сказала?
- Ну якщо ж мама зовнішністю обділила, пішла б в розум, а не в стервозність, не думаєш?
- Ахх, зай а ти бережки не поплутала? - обізвалась друга дівчинка.
-Зайой ти будеш свого хлопця називать, звичайно якщо з таким характером він в тебе з'явиться - а це сказала я.
- Ах ти ж тварь. - перша замахнулась на мене, і я втримала її руку в повітрі.
- А це ти зря. - з кулака, я прописала їй по щоці, але коли за неї вступилась інша вдаривши мене коліном живіт, стало трішки боляче, але я і їй помстилась - зробивши підніжку, після якої вона впала на землю.
- І що тепер? Тікаєте? - сказала я в слід двом дівчатам, але третя як не дивно не зрушила й з місця, вона промовчала, просто посміхнувшись, і я підморгнула їй, не знаю чому, але вона мені здалась милою.
Я повернулась до неї спиною і почала йти до магазина, але різка біль в плечі, зупинила мене, я повернулась, і подивилась цій "милій" в очі, вони було наповнені нерішучустю, і вона мабуть, сама не зрозуміла, що зробила.
-Ну, ти молодець! Неочікуваний крок.
Після того, як мила дівчинка побігла за подругами, я пішла в напрямку дому, але на допомогу мені підійшов Джексон, який не зрозуміло звідки взявся.
- Хей, Настя привіт!
Біль в плечі все сильніше давала про себе знати.
- Привіт, ти задоволений?
- Ти про що?
Я взяла себе в руки, і не збиралась піддаватися його чарам, чи феромонам, та і тілесні пошкодження вертали мене в здоровий глузд.
- Ми з Техьоном посварились, все як ти хотів.
- Чому ти думаєш, що я хотів цього?
- А що, не очевидно? Чи я настільки схожа на дуру? Ти все підставив, але цих твоїх подруг... Мені здається це вже низько...
- Яких подруг?
Я підійшла близько до нього, і ставши навшпиньки прошепотіла:
- В наступний раз - проковтнувши весь біль. Скажи щоб били в серце.
Я потихеньку пішла вперед, але помітивши слід крові на моїй рубашці, Джексон взяв мене під руку і захотів допомогти:
- Настя, ти поранена? Дай я тобі допоможу, поїхали в лікарню, негайно!
- Не чіпай мене!
- Ти що не розумієш як це важливо?! - майже прокричав Джексон.
- Це ти! Ти мабуть не розумієш. Джексоне, та ти ж мені життя зіпсував! Як ти міг? Що я такого тобі зробила? - зі слізьми на очах, я почала легенько бити його по грудях. Мені, не потрібна твоя допомога.
Джексон без лишніх слів взяв мене на руки, і пішов.
- Відпусти! Відпусти мене!
- Я не дам тобі померти через свою гордість.
Я відключилася. Чи то крові багато витікало, чи я була в моральному шоці, я не пам'ятаю як ми приїхали в лікарню.
Я прокинулась від болю в голові, в білій сорочці і видно в палаті лікарні, плече сильно боліло, але найбільше мене здивував Джексон, який спав сидячи на стільці біля мене і держав мене за руку. Я вирішила встати, і попити води, але він прокинувся.
- Вже прокинулась?
- Чому ти тут?
- Краще скажи, як ти тут опинилась?
- Це ти? Навіщо ти привіз мене? Типу врятував чи як?
- Ахах, могла б і подякувати.
- Не треба було... Я тебе не просила.
- Ти хотіла померти, чи як? - роздратовано спитав Джексон.
- Ну, а навіщо мені жити? - я потягнула руки до гори, і продовжила. Хлопець мені зрадив, і думає, що я зробила так само, доречі, через тебе. Я тобі навіть скажу, не багато б сумувало за мною.
- Не правда.
- Ти щось сказав?
- За тобой будуть сумувати батьки, брат, Техьон.
- Ха. На рахунок Техьона я б ще посумнівалась. Ти сказав йому, що я тут?
- Ні, не сказав.
- Коли мене випишуть?
- Лікар сказав, що ти вже можеш іти. А ще, в мене твої знеболюючі.
- Стій, а як тобі довірили цю інформацію? Вони хіба, не повинні були дзвонити батькам?
- Я сказав, шо ти моя дружина.
- Хаха, ну добре, ти зробив все правильно.
- Знаю.
Я почала переодягатись, на мені вже була біла спідня білизна, і це була не проблема перевдягнутись перед ним, але перед тим як це зробити я іронічно спитала:
- На цей раз фотографувати не будеш?
- Ха-ха, як смішно.
- Я серйозно.
- Не буду.
- Ну що ж, пішли?
Ми пішли в реєстраційну, щоб відмітити, що я вже покидаю лікарню.
Вийшовши надвір, Джексон підпалив цигарку, а я зайшла в телефон. Нічого. Абсолютно порожньо, ні одного повідомлення від Техьона, ну що ж, якщо він гуляє, то добре, я буду робити те ж саме.
- Коли тобі треба бути дома? Вже доволі пізно.
- Я сказав, що сьогодні буду в друга так, що не проблема, погуляю десь, а під ранок повернусь.
- Слухай... Мм... - ніяк не наважившись, я все-таки повинна була йому це сказати. Дякую!
- За зіпсоване життя?
- За те, що воно все ще є, бо якби не ти, я б просто стекла кров'ю в своєму ліжку.
Джексон обійняв мене, це було неочікувано, але приємно.
- Вибач мене, я не хотів, щоб так вийшло.
Я майже заплакала, зпам'ятавши те, в якій я зараз халепі насправді. Ні хлопця, ні друзів в школі, я залишилась ні з чим, і це мене лякає...
- Хей, можеш не хвилюватися, я звикла, що мені іноді зраджують.
- Можна, тебе провести?