Школа.Кохання

Я ж тебе ненавиджу

-То ти... не спитаєш що сталось?

-А ти скажеш?

-Нуу... просто один колишній товариш, сказав, що краще б Техьона заарештували.

Він трішки розсміявся, та майже пішов.

-Так це не через мене?

Він обернувся назад, і сказав мені в лице:

-Звичайно ні, ти забула? Я ж тебе ненавиджу!

Він пішов. От блін. Я навіть засмутилась, що він побився не через мене. Все, я також знову його ненавиджу. І взагалі... Чому це я стала такою доброю до нього?

Дзвінок!

Я йшла по коридору, і не встигла зайти в клас, так, як мене зупинив один знайомий хлопець, який впевнено йшов в мою сторону, погладив свою губу великим пальцем.

-Техьоне? Що ти тут робиш?

-Ні, питання в тому, що ти тут робиш?

-Йду на урок...

-Ні, зараз ми з тобою йдемо прогулювати цей урок.

-Але ж...

-Я в тебе дозволу не питаю.

Техьон взяв мене за руку, та погтянув в невідомому напрямку. Так, як я зрозуміла, ми йдемо в другий корпус. Ми входимо в цей, закинутий, нікому не потрібний корпус. Насправді коли ми йшли, я тільки замітила, що в нього проколоте ліве вухо. Йому дуже личить ця чорна сережка.

Ми прийшли на кришу першого корпусу.

-Ну, і навіщо ми сюди прийшли?

-Просто так... Ти ж перший раз прогулюєш уроки... Треба, щоб тобі це запам'яталося.

-Звідки ти...

-Я дивився твій архів!

"В сенсі? Навіщо? І звідки він взагалі має доступ до архівів?"

Ми підійшли до краю даху. Направді тут зовсім не високо. Тільки три поверсі. Через вікна в першому корпусі, можна дивитися на всіх учнів.

Техьон взяв цигарку, та почав підпалювати її.

-І давно ти палиш?

-Другий рік... Хочеш спробувати?

-Ні.

-Чому? Це ж весело. Можливо... Мені навчити тебе?

Я проігнорувала слова Техьона, а він в свою чергу зробив затяжку, та поцілував мене... вдихуючи дим в мої губи.