Школа.Кохання

Адреналін

Ми якраз зібралися йти, та якийсь шум в тій кімнаті з якої ми вийшли нас зупинив.

Джексон взяв мене за руку, та відтягнув за шафу, щоб нас було не видно.

Так вийшло, що він стояв позаду, і закрив мій рот своєю рукою.

—Є тут хто?

Це був чоловічий голос, хриплий із-за сигарет, та дуже низький. Чому так страшно саме зараз? На щастя, на велике щастя, він трішки постояв, та пішов звідси.

Та, що робити нам? Я не хочу зараз виходить, а якщо він наприклад стоїть біля виходу та очікує на нас? Ой, щось мені здається, що ми тут надовго.

Джексон прибрав свою руку, з моїх губ, а я більш роздратовано, чим налякано подивилась на нього.

—Ну, і що нам тепер робити?

—А чому ти питаєш у мене?

—Тому, що це була твоя пропозиція піти в цей будинок.

—Так, пішли звідси, зараз!

Джексон побіг вперед, а я за ним, я не знаю куди подівся той чоловік, та на щастя його там не було, і ми спокійно вибігли з цього дому надвір.

—Ну, що ми йдемо додому? - спитав Джексон.

—Але де Техьон і Чон Дунг?

Через хвилин 20, ми помітили, що позаду, а саме біля входу в цей будинок, їх затримав той самий чоловік, він питав у них, що вони тут роблять та зателефонував в поліцію, ми з Джексоном відійшли, щоб нас не знайшли, та коли поліція приїхала ми з ним дуже розгубились.

"Так, Настя, не панікуй..."

Я зателефонувала брату, щоб він сказав своєму другу, який працює в поліції, щоб він їх відпустив.

—Так, він розбереться з цим?

—Так.

—Дякую, Макс, ти врятував моїх друзів.

—Я ж твій брат.

—А, і ще одне, батькам не кажи!

—Добре, але не шукай більше пригод!

—Побачим, все, бувай!

—Бувай!

Я завершила дзвінок, та як тільки хотіла піти, Джексон зупинив мене взявши за руку.

—Що?

—Настя.

Він поставив руку переді мною, прижавши мене до стіни, та сказав, нахилившись до мого вуха: