Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 38

Віттор киває і тоді мій тато починає лупцювати бідного чоловіка. Той нічого не робить, просто мовчки приймає свою участь у цьому. Далі до тато підключається і дядько. Вони б'ють бідолашного, поки той не опустив голову та декілька разів не кашлянув кров'ю.

Я міцно затискаю рот долонею, щоб не закричати, але в середині мене розривало від емоцій. Мені одночасно було, і шкода чоловіка, і я не розуміла навіщо вони це робили. Ні дядечко, ні тато ніколи не піднімали на когось руки, а тут...

-Кажи, падло! Кажи!

Але чоловік мовчить і далі, тоді тато дістає ножа і я ахаю, що мене і викрило. І уже через пару секунд обоє моїх родичі стояли біля мене.

-Діна! - крикнув батько, через що я здригнулась - марш у свою кімнату, вже!

Я слухаюся і швиденько біжу до себе в надії заснути якомога швидше.

Звісно наступного дня я отримала добрячого прочухана від тата, а потім зустріла того чиї сапфірові очі не виходили з моєї голови

Діна 11 років

Я вже третій день в Румунії.

-Так потрібно - торочили Адріано і Мія

І їх можна зрозуміти, в один день вони залишились без матері і бабусі, які вочевидь любили їх, я такого відчуття не знаю. З 7 років я відчуваю лише біль та присмак крові за кожен промах. Тепер коли я знаю все про батька і дядечка, я не сумніваюся що вони жахливі люди і батько більше не боїться показати істинного себе.

Єдиною розрадою у цій країні був наш охоронець Сімоне - за останні роки ми дуже здружилися незважаючи на велику різницю. Йому зараз 17, він ще тільки вчиться входити в ряди цієї "організації"

-Діна, якщо тобі сумно в номері, ми могли б прогулятися вулицею, звісно ж у моєму супроводі - каже хлопець, відкладаючи журнал, який він читав

-Чудово, ходімо - я піднімаюся із крісла і надягаю чорні окуляри, щоб приховати синець на публіці. Решта синців приховані під довгою чорною сукнею.

***

Декілька днів потому ми троє уже були в дома, якщо його можна так назвати. Всі активно готувалася до похорон і наче забули про Корлеоне, які за словами дядечки і батька і були вбивцями.

Ніхто навіть не згадував їхні імена, всі носили квіти, прикрашали будинок чорними стрічками та вішали на вікна чорні штори. Всі були в траурі, за коханими та поважними жінками "Стідди".