Леді холодних куль (Стара Версія)

Розділ 28

-Діна, Діна, Діна. - він повторює моє ім'я кожного разу все тихіше - А що, якщо я вже нічого не відчуваю? У мене немає жалю, більше немає. Немає віри у краще. Я не можу оплакувати здається рідних мені людей. Я не... -брюнет робить паузу - Я не можу кохати. Дати підтримку, співчуття, банальне відчуття потрібності і відчайдушного кохання.

Чоловік відвертається від мене. Поки він це говорив я була в шоці із його зізнань. Він вирішив зізнатись племінниці його ворога. Мені. Не розказати братам чи сестрі, а Мені.

-Вінс, ти казав у нас вечір правди - це привертає його увагу і я набираюся упевненості та підходжу до нього - Ти розповів мені про те що тебе непокоїть, тепер я зізнаюсь про своє.

Я дивлюсь йому в очі, як і він мені. Серце б'ється від хвилювань, а долоні починають пітніти. Я розкладую все по порядку у себе в голові, щоб потім раціонально висловити свою думку.

-Мати, як ти вже знаєш, покинула мене на батька тирана. Я теж не знала що таке материнське тепло, любов і підтримка. Я відчувала тільки смак крові, непотрібності і страждань. Коли я підросла і зрозуміла, що маю якусь підтримку у вигляді дядечки я вхопилася за неї і боялась втратити. Відчуття потрібності було найважливішим у моєму дитячому уявлені. Тому я постійно доносила на батька, за що і була зґвалтована, по його наказу. - я зупиняюсь і роблю кілька вдихів, щоб заспокоїтись

- Після того випадку були вічні побиття нізащо і за щось мізерне. Дядечку я не розповідала, бо була налякана. Мене мучили кошмари, які і до сьогодні є. Потім мені дали наказ передати гроші, але... Але мене хотіли знову зґвалтували, тільки на цей раз я не стала терпіти і просто вбила його. Це було перше вбивство, за ним пішли інші. І так дійшло до батька. За цей час я стала жорстокішою, холоднішою до оточуючих та навіть пішаком у чиїсь грі.

Я замовкаю даючи йому час на роздуми.

-Відчуття потрібності і схвалення здавалися нам найголовнішим - почав він

-Але у дорослому віці ми зрозуміли, що це непотріб. - доповнюю його

Його холодні пальці обхоплюють моє підборіддя, через що я знову стикаюся з синіми очима.

-Ді, я розумію, що я не той хто тобі потрібен, а те що відбулося декілька днів тому- чоловік замовкає, а потім продовжує - пропоную забути

Я відводжу погляд і на трохи замовкаю. Він стривожений, я це відчуваю, але нічого з цим не роблю.

-Добре. Хай буде так

-Від сьогодні ти будеш в іншій кімнаті, так як моїх батьків більше немає ти можеш вільно прогулюватись будинком.

-Ми з тобою бачитимось? - запитую і чую як трясеться мій голос

-Дивлячись на те кого оберуть новим Доном. Але я старатимусь якомога обмежити наше спілкування

Брюнет забирає свої руки і відходить на декілька кроків назад, роблячи між нами дистанцію. Ні! Прірву. Глибоку. Моторошну.

-Якщо ти хочеш додому просто скажи. Більше я тебе не триматиму. Одне твоє слово і ти опинишся поряд зі своїм дядечком і ми не зустрінемося більше

Вінсент говорить це легко, хоча по його лиці видно, що йому важко.

Він готовий відпустити мене. Невже смерть батьків аж так на нього вплинула?

-Добре - відповідаю я після секундної паузи - Отже у нас тепер окремі кімнати?

-Так. Твою уже готують. Вона в протилежному кінці будинку, тобто подалі від моєї. Поряд кімната Массімо, якщо стане занадто сумно, можеш спробувати зайти до нього.

-Дякую. Я.. - але слова застрягають в горлі - Я напевне піду

-Накинь щось на себе

Чоловік протягує свій піджак із шафи, щоб я не вийшла в одній лише білизні, хоча зараз мені абсолютно все одно на все.

-Бувай, жабеня

Я мовчи виходжу за двері, де мене зустрічає дом робітниця.

-Прошу за мною -сказала вона, ведучи мене, як і сказав Вінс, в протилежному напрямку його кімнати

В кімнату, яка відтепер належатиме мені.