Я вдома з тобою, я втому забула вдома,
Літак відправляє мої (бо мовчала) слова,
Нехай твоє місто віддасть мені випиту втому,
І ти відпочинеш у тиші де грає трава.
Літак відпускає, хтось плаче за рідним обличчям,
У мене ж лише твої очі і голос в думках,
І вічні прощання, усі ці заплакані лиця
Я знову забуду, і тільки згадаю в словах.
Тебе? Сумніваюсь. Можливо, не скоро, бо в тебе
І погляди теплі, і голос бринить, як струна.
Літак відпускає відкликані мрії у небо,
Я завтра забуду. Я завтра буду сама.
Міста. Потяги. Вокзали
By Kvera_kolin
Там, де шляхи перетинаються. Там, де звичні речі набувають інший сенс. Думки вголос, нічне натхнення або прос... More