Я досі не можу впізнати тебе із мільйона людей.
Холодні паркети розкришують танцями тишу,
А ми не танцюємо. В мене мало дверей.
Поклялась комусь, що в мене скінчились вірші.
Безглуздо мовчати, та більше ніщо не скажу.
Немає причини. Немає бажання... Є втома.
І чай загарячий. Сідай, трохи ніч постуджу.
Подмухаю трохи. Може, відчую вдома.
А ми не танцюємо. Байдуже, скажу. А ні.
Занадто багато паркетами гралося тиші,
І ми танцювали. В якомусь моєму сні.
Там теж я клялася, що в мене скінчились вірші.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Міста. Потяги. Вокзали
PoetryТам, де шляхи перетинаються. Там, де звичні речі набувають інший сенс. Думки вголос, нічне натхнення або просто поезія відстаней.
