Ні, не ось тут, трохи далі і далі від серця,
І нехай у Торонто залишиться все золотим;
Ніч торкається неба і скоро, напевно, зірветься,
А у мене немає у власній любові мети.
Говори серед ночі, щоб тиша горіла на відстань,
Щоби трохи життя ще віддати без тебе тобі,
І зустрітися раптом, якщо ще захочеться, звісно,
Якщо більше не схочеться жити самому собі.
Прогоріла у скронях. Зболіло у тиші. Минуло.
Я не знаю, чи варто торкатись загоєних ран,
І чи варто казати, що завтра тебе я забула,
Чи закохано грати, немовби чекати світань.
Я уперше мовчу. Я не граю. Як небо зірветься —
Божевілля стихає. Мене у мені вже нема.
Бо там є лише ти. Лише ти і Торонто у серці.
Я сьогодні без тиші. Я вперше до неї німа.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Міста. Потяги. Вокзали
PoetryТам, де шляхи перетинаються. Там, де звичні речі набувають інший сенс. Думки вголос, нічне натхнення або просто поезія відстаней.
